Ірина Хлистун,

м. Умань

ПРО ВЖИВАННЯ АНТРОПОНІМІВ ЛІТЕРАТУРНОГО Й АНТИЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ У ПОЕЗІЇ ІРИНИ ЖИЛЕНКО

«Поетичний світ Ірини Жиленко твориться за принципом інакшості, іншості, несхожості зі світом реальним, але уявний світ спровокований дійсністю, яку поетеса змінює завдяки образному виповіданню себе, точніше, завдяки вивільненню себе уявою, мрією, фантазією з реального буття-існування і "поселенню” в художнє буття», – так зазначає в передмові до збірки Ірини Жиленко «Євангеліє від ластівки: Вибрані твори» М. Жулинський [2, с.10].

Її поетична мова, як зазначає Д. Дроздовський, «вирізняється домінуванням естетики краси й камерністю внутрішнього світу, пастелями ідилії та півтонами лагідності, дитинності, первинності, далекої від голосів технізованої цивілізації. Її мова – це мазки на полотні, стихійні й ніжні водночас, наділені високовольтним струмом маєстатичної естетики» [1; с.75].

На жаль, доводиться констатувати, що про мовні особливості поезії Ірини Жиленко написано надзвичайно мало. А досліджень щодо функціонування власних назв у її творчості взагалі нема. З огляду на це вивчення стилістичного навантаження онімної лексики як складника художньої мови поетеси викликає неабиякий науковий інтерес у сфері поетичної ономастики. І тому нашу статтю присвячено одному з аспектів цього питання, за саме, вживанню у творах Ірини Жиленко антропонімів літературного й античного походження.

Одним з улюблених художніх прийомів поетеси є використання імен героїв світової класики, які, ставши конотонімами у світовій літературі, символізують вічні ідеї прекрасного, прилучають читача до філософського осмислення світу. Ці поетоніми Ірина Жиленко включає до складу порівнянь, у яких оніми слугують критеріями оцінки важливих для ліричної героїні понять: Ми знаєм на вічність більше, / ніж Гамлет, Ісус і Вертер (ЄЛ, 316); І шепоче час, мов Яго: / «Всі – на спомин… / Всі – на плаху!» (ДК, 89).

В інших випадках поетеса вводить поетоніми літературного походження у контексти, у яких ті «відсилають» до свого первинного вжитку, поєднуючи «рідний» текст із новим: Сину мій, ще людяність жива, / хоч давно осміяна щурами. / Поки ще мандрує Дон Кіхот – / рецидивом, невмирущим дивом (ЄЛ, 299); – Ти чула, дитя, про Ромео й Джульєтту? – / спитала я доню. Спитала й зітхнула. / – Ні, мамо. А хто це? / – Не знаю. Забула / Щасливих завжди забувають поети (ЄЛ, 141); …самотня жінка. / В її бокалі пісеньку Офелії / співає втоплена сніжинка (ЄЛ, 348).

Особливо вагома роль у поетичних текстах Ірини Жиленко відводиться античним іменам, оскільки переважна частина їх стала міжкультурними символами. У своїй творчості поетеса використовує уже звичну семантику цих онімів або ж переосмислює їх. Це виражається в алегоричних та метафоричних уживаннях власних назв: Посидь на лаві у ногах Атланта, / який тримає Всесвіт. Ще трима! (ЄЛ, 200); Таланти Атлантів дрімають в сучасних жінках. / О сила безмежна! / О міць нездоланна! (ЄЛ, 208); І що таке цей сутінок нещадний? / Кінець? / Початок? / Кассандра каже: «Знаю – та мовчу» (ЄЛ, 200); Тихий дощ в ліхтарній позолоті. / Я люблю оце старе кафе. / Тут співає пісеньку самотніх / овдовілий (так давно!) Орфей (ЯЧ, 37); – Пандорочко, ти знов прийшла? – Прийшла… / – Ще й з пляшкою… / – Пробачте, що не повна. / На вашому порозі там підкова. / Перечепилась я і розлила. / І всі тривоги, всі жалі земні / лишилися поріг ваш колихати. / А тут, на дні, – лиш тихий білий сніг (ЄЛ, 160); А час обідній. Ось і ресторан. / <...> Там поваром – Цирцея, і од страв, / і вин, і цін тих – можна стать свинею (ЯЧ, 59); Ми не позаздрим ні міністрам, / ні геніям. / Хіба що <…> власним снам, в яких летим…ще до звіздин своїх і після похорону – / летим крізь золотистий дим / зірок, дратуючи Харонів (ДК, 101).

Отже, як знак прилучення поетеси до світової культури у спостерігаємо у досліджуваних творах велику кількість світових онімів. Особливістю художнього освоєння власних назв у поетичному світі Ірини Жиленко є вживання їх з непрямою, переосмисленою семантикою, як такі, що широко використовують свій конотативний потенціал, закладений попереднім тривалим уживанням у світовій літературі. Можемо констатувати, що антропоніми літературного й античного походження у поетичному доробку Ірини Жиленко служать не лише і не стільки засобом ідентифікації і номінації, як засобом вибудовування художньої структури, образності її поетичної мови.

Список використаної літератури

1.                 Дроздовський Д. Поетична суб’єктність у віршах Ірини Жиленко // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка 5 (192), 2010. – С.72 – 76.

2.                 Жулинський М. Та, що молиться Богові віршами // Жиленко І. Євангеліє від ластівки: вибр. твори. – 2-е вид. – К.: Пульсари, 2006. – С. 4 – 30.

Список скорочень

ДК – Жиленко І. Дівчинка на кулі: Поезії. – К.: Молодь, 1987.

ЄЛ – Жиленко І. Євангеліє від ластівки: Вибр. твори. – 2-е вид. – К.: Пульсари, 2006.

ЯЧ – Жиленко І. Ярмарок Чудес. – К.: Рад. письмен., 1982.