Сучасні підходи до лінгвістичної освіти, до формування мовної компетенції майбутнього вчителя-словесника роблять актуальною проблему, пов’язану з розвитком стилістичних умінь і навичок як складовоїзагальномовленнєвої культури особистості педагога. Вирішення проблемних питань означуваної теми порушували у своїх дослідженнях і публікаціях Т. Єщенко, І. Качуровський, Л. Мацько, В. Мельничайко, В. Онищук, М. Пентилюк, Л. Рожило, І. Синиця, Г. Шелехова та ін. Зосередження навчальних цілей в українській лінгводидактиці на питаннях функціонування мови в суспільстві, наукового обґрунтування правил організації мовних одиниць залежно від вибору типів мовлення у різних сферах суспільної комунікації, вдосконалення культури усного й писемного мовлення засвідчує потребу підвищення рівня мовленнєвої культури студентів-філологів,зростання культури їх творчого, професійного і щоденно-побутового мовлення.

Проблеми представлення інформації у компактній, лаконічній формі, що дозволила б систематизувати базові поняття, забезпечила швидкий доступ до них хвилюють спеціалістів усіх галузей науки, адже будь-яка  сфера людського пізнання потребує чіткої формалізації та певне представлення її результатів.

Одним із способів представлення понять, що є елементами певної системи, підібраних за одною ознакою чи набором ознак є словник. Основне призначення даної форми представлення інформації - це фіксація сукупності деяких  знань, що є підсумком дослідницької роботи над конкретною проблемою, з метою їх зручного освоєння. Процес укладання словників вивчає наука лексикографія.

Формування комунікативної компетентності учнів основної школи відбувається у процесі становлення їх як особистості і передбачає обов’язкове врахування психолого-вікових особливостей школярів, психолінгвістичних властивостей механізмів мовлення, зв’язку мислення й мовлення у процесі комунікативної взаємодії мовців. Навчання рідної мови можливе лише на основі розвитку креативного образного мислення учнів, їхньої уваги, пам’яті, вміння бачити факти, порівнювати їх, аналізувати, синтезувати, узагальнювати, конкретизувати й абстрагувати – тобто на основі власного відображення дійсності, оскільки вся діяльність людини формується на психологічній основі.

У сучасній лінгвістиці спостерігається підвищений інтерес до вивчення мотиваційних процесів у лексиці. Виокремилася окрема галузь мовознавства – мотивологія, яка досліджує лексико-семантичне явище мотивації слів, сутність якого складають мотиваційні відношення лексичних одиниць, що охоплюють мотивовані і немотивовані слова мови [1, 17].

«Поетичний світ Ірини Жиленко твориться за принципом інакшості, іншості, несхожості зі світом реальним, але уявний світ спровокований дійсністю, яку поетеса змінює завдяки образному виповіданню себе, точніше, завдяки вивільненню себе уявою, мрією, фантазією з реального буття-існування і "поселенню” в художнє буття», – так зазначає в передмові до збірки Ірини Жиленко «Євангеліє від ластівки: Вибрані твори» М. Жулинський [2, с.10].

Я принадлежу к тому счастливому русско-пишущему меньшинству, которое читает рубаи Хайяма в оригинале (правда, когда они набраны в кириллице). Хайям, как и Фирдоуси, Саади, Ибн-Сина и другие гении той эпохи, писал на классическом новоперсидском языке дари (этим же термином сейчас называют официальный язык Афганистана; этот современный дари вместе с персидским, таджикским и языком бухарских евреев образует группу близкородственных языков, восходящих к тому древнему дари, прямому потомку санскрита).

Мовні кліше є готовими необхідними одиницями номінації, що завжди містяться у ментальному лексиконі комуніканта, внутрішньому «я» (пам’яті) кожної людини. Кліше «характеризують комунікативні акти, притому до них належать не тільки ритуальні звороти… і не тільки "цитатні” матеріали. Стереотипні способи членування ситуації та її опису наскрізно пронизують звичайну мову набагато більше, ніж ми помічаємо», – зауважує О. С. Кубрякова [3, 130–131], виокремлюючи в типології організації мовлення клішований тип. Побудована за звичними канонами, така мова є достатньо простою, стандартизованою, протікає автоматично з використанням стереотипів, адже стереотипність є основою будь-якої діяльності, і перш за все комунікативної (М. П. Котюрова).

Замовляння – словесна формула усної творчості, якою супроводжувались обряди та ритуали, і яка, начебто мала магічну силу  та здатність впливати на оточуючий світ людей та духів з метою отримання певної користі для їх виконавця (виконавців) [3, 82].  Щодо текстів замовлянь, які дійшли до нас, то найбільшими групами є лікарські, любовні, господарські та сімейно-побутові. Замовляння, за Ф.Ю. Зелінським, складається з п’яти формул: звертання, вступ, два члени порівняння й закріпка. Існують тексти, які утворилися шляхом різних поєднань цих формул [2, 45].