Христина Вільчинська,

м. Київ

ЕКСПРЕСИВІЗАЦІЯ ЯК ЧИННИК ФРАЗЕОЛОГІЗАЦІЇ

(на матеріалі української та польської мов)

У сфері вивчення фразеології як унікального, своєрідного пласту мови на сучасному етапі розвитку лінгвістики спостерігається розвиток нових напрямів дослідження, спрямованих на вивчення ФО як повноправних, специфічних мовних одиниць, що характеризуються двоплановістю, тобто наявністю компонентного значення та визначеними моделями його вираження. Проблемами дослідження семантики ФО займалися, зокрема, такі українські та зарубіжні вчені: В.М. Білоноженко, В.Д. Ужченко, Д.В. Ужченко, Л.Г. Скрипник, Я.А. Баран, А.М. Емірова, В.М. Телія, О.В. Кунін, В.П. Жуков, Д.О. Добровольский, А.М. Баранов, С. Скорупка, А. Пайдзінська та ін.

Численні дослідження семантики фразеологічних одиниць дозволяють зробити висновок, що у фразеологічній системі, як і лексичній, спостерігається протиставлення денотативно-сигніфікативного та експресивно-стилістичного аспектів. Експресивність притаманна не всім ФО, оскільки в частині фразем номінативність переважає, наприклад, топтати ряст (жити), вести мову (говорити), кров з молоком (здоровий), стріляний горобець (досвідчена людина).

Експресивність ФО не можна ототожнювати із емотивністю, оскільки, як стверджує В.А. Чабаненко, “між цими поняттями існує зв'язок не взаємозамінності, а співвідносності” [6; 143]. Наприклад, у фразеологізмі аж мурашки побігли по шкірі емотивність полягає у передачі відчуття страху за допомогою образного словосполучення мурашки побігли по шкірі, а експресивність виражається використанням підсилювальної частки аж. Емотивність як здатність мови передавати інформацію про почуття – явище набагато вужче, ніж експресивність, ознака, що виражається за допомогою широкого спектру мовних засобів різних рівнів Як бачимо, для явища емотивності властивий високий ступінь концептуальності, тоді як експресивність (від лат. виразне, випукле) пов’язана з виражальними особливостями фразеологічної одиниці. [4; 197]

У фразеологічних системах української та польської мов можна виділити чотири рівні, які об’єднують специфічні засоби і прийоми експресивізації, а саме: фонетичний, морфологічний, синтаксичний та стилістичний. Характерною ознакою фразеологізмів-експресивів, як стверджує В.М. Білоноженко, є те, що в їх дефініції (незалежно від засобів вираження експресивності) конотативний елемент передається за допомогою лексем на позначення інтенсивності, високого ступеня вияву ознаки (дуже, надзвичайно, зовсім, повністю) [1; 70].

Фонетичні засоби вираження експресивного навантаження частіше використовуються в лексичній системі. Такі прийоми, як алітерація та асонанс рідко застосовуються у фразеології, оскільки вони служать швидше для створення ефекту милозвучності мовлення, а не його образності. Основним фонетичним прийомом експресивізації ФО української та польської мов виступає звуконаслідування (ні мур-мур, ні бе ні ме ні кукуріку, ні бум-бум, ani be, ani me, ani mru mru).

Експресивність фразеологічного значення на морфологічному рівні проявляється за допомогою функціонально навантажених лексичних засобів. До найпродуктивніших з них належать підсилювальні частки (аж, і), які можуть бути факультативними: [і] в ложці води не спіймаєш, [аж] по вуха, [aż] do szpiku kości; заперечні частки ні, ані: ні сном ні духом, ані на йоту, ni pies, ni wydra, ani na lekarstwo. Ознака інтенсивності в польських та українських фразеологізмах-експресивах виражається за допомогою ад’єктивів із семантикою міри та ступеня, наприклад, цілий, останній, повний, увесь, кожний, жоден, один (єдиний), сам, які виступають зазвичай як факультативні: до останнього подиху, в [повному] ажурі, на [всі] чотири сторони, з [усього] маху, без [жодної] кровинки, в [один] кулак, по [саме] горло, z całego serca, do ostatniej kropli, na każdym kroku, jednym tchem, do [samego] grobu.

На систему фразеологізмів поширюється використання синтаксичних засобів експресивізації, оскільки попри цілісність свого значення ФО підлягають звичайним правилам побудови словосполучення і речення. До синтаксичних прийомів вираження експресивності фразеологічного значення можна віднести такі, як емфаза (свиня, вона і в Африці свиня), уточнення (вертіти язиком, як корова хвостом), тавтології із граматичними та лексичними модифікаціями (мішок мішком, тертися та м’ятися, вірою і правдою, без кінця-краю, різати правду-матінку, z dziada-pradziada, ani prośbą, ani groźbą, bez ładu i składu, [w] świątek czy piątek], chcąc nie chcąc), еліпс (до останнього [подиху]).

З-поміж стилістичних у площині фразеології використовуються майже усі відомі прийоми, за винятком метафори та метонімії, які пов’язані з побудовою переосмисленого (напр., ловити на льоту – швидко сприймати), інколи емотивного значення (їсти дрижаки – боятися). Експресивність ФО проявляється використанням таких стилістичних прийомів:

• гіперболізація (за допомогою допустового сполучника хоч, кількісних числівників: хоч греблю гати, до десятого поту, сьома вода на киселі, być w siódmym niebie);
• порівняння (використанням порівняльних сполучників як, мов, ніби та ін.: як в аптеці, мов у вінку, pilnować, jak oka w głowie, potrzebowć, jak chleba);
• інверсія (ханьки м’яти, баглаї бити, решетом у воді зірки ловити, boje homeryckie);
• контрасти (личить, як корові сідло; потрібний, як п’яте колесо до воза; pasuje, jak pięść do nosa, potrzebny, jak dziura w moście);
• каламбури (без ножа різати, без ночі не тутешній, (coś) jest wzięte z sufitu [księżyca]);
• парафраз (невістка – чужа кістка, biała śmierć).

Варто зазначити, що експресивізація інколи виступає основним чинником фразеологізації. Це зазвичай відбувається тоді, коли у творенні ФО головну роль відіграють лексеми із абстрактним значенням. В такому випадку експресивність фразеологізмів формально не виражається, а засоби експресивізації контексту перебувають у факультативній позиції. Наприклад, у фразеологізмах bez [żadnej] ceremonii (дуже просто), до [самої] смерті (повністю, до кінця) вираження семантики інтенсивності за допомогою факультативних морфологічних засобів має імпліцитний характер.

Отже, у вираженні експресивного навантаження фразеологізмів української та польської мов використовується велика кількість фонетичних, морфологічних, синтаксичних і стилістичних прийомів та засобів, що сприяє увиразненню мовлення, робить його набагато влучнішим і яскравішим.

Список використаних джерел

1. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Відп. ред. Л.С. Паламарчук. – К.: Наукова думка, 1989. – 156 с.
2. Винниченко С. Конотація як компонент значення (на матеріалі українських, польських та англійських фразеологічних одиниць з компонентом вода) // Проблеми слов’янознавства. – 2005. – Вип. 55. – С.197–211. 
3. Мацько Л. І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.
4. Ужченко В.Д., Ужченко  Д.В. Фразеологія сучасної української мови: Посібник для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – 400 с.
5. Фразеологічний словник української мови / Уклад.: В.М. Білоноженко та ін.— К.: Наук. думка, 1993. – 984 с.
6. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови: Монографія. ­ Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – 351 c.
7. Dobrowolski M. Słownik frazeologiczny. – Режим доступу: http://www.edupedia.pl/