Лідія Мамчур

Теоретичні засади розвитку текстотворчих умінь учнів

             Лінгвістичну основу формування комунікативної компетентності учнів становлять знання поняття тексту, його типів, основних ознак, до яких відносять інформаційність, цілісність, зв’язність, завершеність, лінійність. Чинна програма з рідної мови передбачає вивчення теоретичних основ тексту, необхідних для формування текстотворчих умінь учні основної школи. У сучасних умовах розвиток комунікативної компетентності учнів, формування комунікативних умінь має починатися із вивчення лінгвістичної теорії (функціонування мовних одиниць, характеристика тексту, його ознак, частин, з’ясування умов ситуації спілкування), через спостереження й аналіз функціюванням мовних категорій у конкретних текстах (дискурсах) і до створення власних висловлювань з урахуванням усіх особливостей комунікативної ситуації (спочатку мовленнєвих актів, пізніше мовленнєвих жанрів і потім дискурсів – самостійних реалізованих текстів).

       Лінгвісти серед прагматичних ознак змісту тексту, а саме комунікативних постулатів найпершим виділяють постулат інформативності. І. Гальперін, визначаючи інформаційну ознаку як найважливішу, виділяє три типи інформації у змісті текстів: змістовно-фактуальна, змістовно-концептуальну і змістовно-підтекстну [1, с. 138]. Розкриття змістовно-фактуальної інформації – це розкриття теми тексту, адже вона містить повідомлення про факти, події, явища. Для її реалізації учень має оволодіти комунікативним вміннями розкривати тему висловлювання. Змістовно-концептуальна інформація виявляється у розкритті автором висловлювання розуміння відношень між фактами, подіями і явищами, тобто учень має оволодіти комунікативними вміннями висловлювати власне відношення до предмету висловлювання. Змістовно-підтекстна інформація містить скритий зміст, підтекст на основі певних фактів, подій, явищ. Розкрити цю інформацію – це, по суті, розкрити основну думку тексту. Здійснити це учень зможе за умови сформованості комунікативних умінь розкривати основну думку власного висловлювання.

        Цілісність тексту, або когерентність (від лат. cohaerentia – зв’язок, зчеплення) визначається єдністю таких цілісностей, як змістова – єдність теми і змісту, комунікативна – єдність мети та намірів комунікації і структурно-граматична – єдність мовленнєвих стилів, типів і жанрів. Змістова цілісність забезпечується різними рівнями мови, в першу чергу системою лексичних одиниць, структурно-граматичною – узгодженістю граматичних форм і зв’язків, а комунікативна цілісність – єдністю інтенції, намірів, мети, диспозиції та елокуції. Цілісність є результатом процесу розуміння тексту, процесу переходу від зовнішньої його форми до змісту. О.О.Леонтьєв дає ґрунтовне пояснення цілісності тексту і стверджує, що «цілісний текст можна визначити як такий текст, який при переході від однієї послідовної сходинки змістової компресії до іншої, більш глибокої, зберігає для того, хто сприймає, змістову тотожність, позбавляючись лиш маргінальних елементів. Інакше кажучи, тільки той текст по-справжньому осмислений, основний зміст якого можна висловити в будь-якій зажатій формі [2, с. 29]».

        Зв’язність, або когезія (від лат. cohaesus – зчеплений) підпорядкована цілісності, адже служить для її утворення. Сучасні вчені пропонують різні інтерпретації зв’язності тексту, її компонентів та засобів досягнення. Ми приймаємо таке визначення: «Зв’язність – це здатність тексту утримувати предмет обговорення, повертаючи його різними сторонами, і плавно переходити з одного предмета до іншого [3, с. 20]». Лексична і граматична зв’язність тексту забезпечує континуум тексту – послідовність фактів, подій, явищ, які розгортаються у часовій і просторовій послідовності. Зв’язність тексту будується за різними ознаками:

5. логічна виявляється у причиново-наслідкових відношеннях між частинами тексту;
5. асоціативна визначає основну тему, ключові слова, стилістичні засоби і фігури тощо;
5. композиційно-структурна забезпечує взаємозв’язок змісту і логічної та граматичної зв’язності частин тексту,  виявляється у його будові;
5. стилістична полягає у відповідності тексту певному стилю, типу і жанру мовлення, доречне використання стилістично нейтральних та  маркованих мовних одиниць. 

          Лінійність тексту впорядковує й організовує мовні одиниці в певну послідовність, спрямовує виклад думки у визначеному напрямку, відображає живу елокуцію й акцію (лінгвістичний матеріал, процес його виголошення).

       Завершеність тексту, з точки зору сучасної комунікативної лінгвістики, характерна тільки конкретним текстам з певними визначеними межами. Існують тексти, які не завершені автором з певною метою – змусити комуніката висловити свою ставлення до висловленого, продовжити розкриття теми, розкриття певних подій у просторі і часі та ін. Сучасні вчені все частіше пов’язують завершеність із формою, а не змістом тексту. Текст як продукт мовлення функціонує в мовному середовищі як своєрідна графічно-мовна система. Матеріальна оболонка тексту завжди пов’язана із завершеністю тексту, а тому варто спрямовувати учнів на закінченість висловленої думки, розкриття теми, доведення й аргументування власних висновків тощо.

        Формування текстотворчих умінь базуються на мовних і мовленнєвих знаннях, уміннях і навичках. Творення тексту є кінцевим результатом мовленнєвої діяльності особистості, основною метою навчання української мови у школі, головним орієнтиром у діяльності вчителя-словесника. Навчити учнів створювати власні тексти – нелегка, клопітка і наполеглива робота, яка передбачає сумісну творчу співпрацю вчителя й учня. Для формування комунікативної компетентності учня слід формувати комунікативні вміння створювати текст, спрямований на досягнення задуму автора, з урахуванням не тільки добору мовних одиниць, їх поєднання й формування у цілісне змістове висловлювання, а особливо важливим з комунікативної точки зору є врахування особистості комуніканта, його можливостей, інтелектуальної і моральної готовності, прагнень, комунікативних цілей тощо.

Література:

1. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистических исследований. – М., 1981. – 138 с.
2. Леонтьев А.А. Высказывание як предмет лингвистики, психолингвистики и теории коммуникации // Синтаксис текста. – М.: Наука, 1979. – С. 18–36.
3. Метс Н.А., Митрофанова О.Д., Одинцова О.Д. Структура научного текста и обучение монологической речи. – М., 1981. – 141 с.