Альона Ткачук,

м. Умань

ТЕОРІЯ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ СИСТЕМ

            Особливе місце приділяється словникам в соціокультурній ситуації кінця XX - початку XXI ст. Воно визначається багатьма причинами: це і виразна орієнтація всіх напрямків сучасної лінгвістики на оприлюднення результатів своєї діяльності в словниковій формі, і зростаюча роль різних джерел інформації, і посилення уваги суспільства до мовної культури. Словники відгукуються на всі зміни в житті і в суспільстві, в статичній формі демонструючи картину динамічних мовних процесів.

                Період гострого словникового дефіциту 70-90-х рр. XX ст. в останні два десятиліття змінився своєрідним лексикографічним бумом, який відзначається багатьма дослідниками як один з ключових ознак сучасної мовної ситуації. Обриси сучасної лексикографії істотно змінилися у зв'язку з впровадженням комп'ютерних технологій: з одного боку, з'явилися реальні можливості здійснення в доступні для огляду терміни масштабних лексикографічних проектів, з іншого - розширився простір для діяльності компіляторів. Не випадково М.А. Кронгауз назвав один зі своїх нарисів «Лексикографічний невроз, або Словник як спосіб поговорити» [1].

              За останні 15-20 років вітчизняна лексикографія зробила величезний крок вперед: сформувалися нові типи словників, збагатилася й удосконалилася метамова словникових описів, розроблені нові принципи діалогу «словник - читач» з урахуванням різноманітних цільових установок адресатів словникової продукції. Творці словників прагнуть до постійного оновлення «лексикографічного простору», відповідаючи тим самим на все нові і нові питання, що виникають у читачів - користувачів словника. Підкреслюючи значимість «фактора адресата», Т.І. Битева зазначає, що саме уявлення лексикографа про потенційного адресата визначає диференціальні ознаки словника [2, С. 17].

             «Налаштованість» сучасної лексикографії на потреби користувача обумовлює різні вектори в розвитку словникової справи. В.Г. Гак, розмірковуючи про комунікативне значення словників, пише: «Лексикограф <...> виступає як посередник між суспільством - колективним носієм мови - і індивідуумом, який, звертаючись за довідкою до словника, як би задає питання лексикографові. Відповіді лексикографа сприймаються як більш-менш обов'язкові приписи для читача словника, оскільки словник призначений для того, щоб усунути розбіжність між індивідуальним знанням і знанням всього колективу» [3, С. 12]. Ця надзвичайно значуща установка на діалог лексикографа з потенційним користувачем словника обумовлює особливу розширення деяких зон «лексикографічного простору».

               Зазначена ситуація робить надзвичайно актуальним питання про максимально повну фіксацію існуючих словників, узагальненні, класифікації всіх досягнень вітчизняної лексикографії. У зв'язку з цим особливої ​​актуальності набуває питання про типологію словників, який завжди був одним з ключових питань теорії лексикографії.

              Р.М. Фрумкіна співвідносить типологію словників з моделлю мовної свідомості, відзначаючи, що «словники загального типу повинні бути свого роду моделлю дійсно наявної мовної свідомості, тобто мовної свідомості нерефлектуючого індивіда, а словники наукові - бути адекватними в шарі мовної свідомості професіонала, у більш глибинній частині цієї свідомості, тобто особливому професійному чуттю» [4, С. 45].

                 Особливе місце серед словників, що втілюють ідеї антропоцентричної лексикографії, займають асоціативні словники, що дають багатющий матеріал для дослідження лексикону і тезауруса сучасника. Слід підкреслити, що в багатьох словниках орієнтація на системне уявлення лексики і фразеології органічно поєднується з прагненням представити живий мовний портрет мовної особистості. Прекрасним зразком таких лексикографічних видань є «Повний словник діалектної мовної особистості» [5].

              Слово знаходиться в постійному русі, його сьогоднішні характеристики, його сприйняття мовцем можуть не збігатися з тими, які спостерігалися не тільки в минулі століття, але і в попередні одне-два десятиліття. Тому, прагнучи відобразити всі особливості функціонування слова, лексикограф повинен мати здатність бачити майбутнього читача словника, повинен розглядати істотні характеристики за тими, які характерні для суто синхронного сприйняття слова. Характеристика слова в різних словниках з урахуванням часу їх створення, прагматичної установки на адресата нерозривно пов'язана з ідеологією словника, що виявляється і в складі словника, і в характері дефініцій, і в оціночних помітках, і в ілюстративному матеріалі. Перегортаючи сторінки словників, читач отримує уявлення про те, які сфери науки, техніки, культури розвивалися особливо активно, стимулюючи відповідний «лексичний відгук». Ті ж фрагменти сукупної мови, які залишаються незатребуваними і, отже, перестають пропускатися через свідомість носіїв, поступово відходять у небуття» [5, С. 132].

                На закінчення підкреслимо, що сучасне «наповнення» кожного типу словників заслуговує спеціального розгляду. Сукупність лексикографічних видань останнього часу відображає мовний вигляд епохи, представляє найбільш суттєві зміни сучасної мовної особистості.

Список використаних джерел:

1.  Кронгауз М. Русский язык на грани нервного срыва. - М. : Знак : Языки сла­вянских культур, 2007. - 223 с.
2. Бытева Т.И. К уточнению некоторых лексикографических понятий // Вестн. Новосиб. гос. ун-та. - Сер.: История, филология. - 2012. - Т. 11, вып. 9. - С. 13-17.
3. Козырев В.А., Черняк В.Д. Вселенная в алфавитном порядке. - СПб. : Изд-во РГПУ им. А.И. Герцена, 2000. - 356 с.
4. Фрумкина Р.М. Лингвист как познающая личность // Язык и когнитивная дея­тельность. - М., 1989. - С. 38-46.
5. Денисов П.Н. Лексика русского языка и принципы ее описания. - М. : Рус. яз., 1993. - 245 с.