Елеонора Палихата,

м. Тернопіль

СИСТЕМИ ВПРАВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ

ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ П’ЯТОГО КЛАСУ

Досягнення мовних і діалогічномовленнєвих успіхів відбувається за допомогою виконання різних систем вправ на аспектних уроках і уроках із розвитку зв’язного мовлення, які називаються уроками діалогування. Культура діалогічного мовлення інтегрує у собі норми української мови, показники мовленнєвої культури, мовленнєвий етикет, паралінгвістичні засоби.

Основними мовними темами, які створюють підґрунтя для формування культури діалогічного мовлення на аспектних уроках, є: збагачення словникового запасу (лексеми, фразеологізми); вивчення кличного відмінка іменника і звертання (їх роль у реченні); ознайомлення з діалогом, розділовими знаками в діалозі; повторення видів речень за метою висловлювання та інтонацією. Під час практичного засвоєння діалогічного мовлення учні вчаться розрізняти такі поняття, як мовлення, спілкування, види мовленнєвої діяльності, монолог, діалог, адресат, адресант мовлення; ознайомлюються з усним і писемним мовленням, монологічною і діалогічною формами мовлення, вимогами до мовлення та основними правилами спілкування; працюють над визначенням істотних ознак тексту, мети спілкування, належності тексту до певного стилю (розмовного, наукового, офіційно-ділового), типу мовлення (розповіді, опису роздуму); складають первинне уявлення про зміст почутого (що, коли, в якій послідовності відбувається); прогнозують загальний характер змісту повідомлюваного на основі формулювання теми, основної думки; визначають адресата, комунікативну мету й мотив висловлювання, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні засоби тексту; оцінюють особливості змісту та форми почутого тексту [4, с. 20 – 28].

Для якісного впровадження вище зазначеного проводиться система вправ (за В. О. Онищуком), яка збігається з етапами уроку вивчення нового матеріалу: 1) підготовчі (на етапі актуалізації опорних знань); 2) вступні (під час вивчення мовного матеріалу або першого кроку його закріплення), що відбувається під безперервним керівництвом учителя; 3) тренувальні: за зразком, за інструкцією і за завданням (на етапі закріплення вивченого) під частковим керівництвом учителя із залученням до активної роботи кожного учня класу; 4) завершальні вправи, які демонструють результат учительської діяльності на уроці, є оцінкою роботи вчителя; вони є останнім штрихом на етапі закріплення вивченого або підсумку роботи [1, с. 27]. Якість активності, енергійності, спритності у виконанні завдань п’ятикласниками у процесі виконання завершальних вправ вказують на досягнення/недосягнення вчителем мети уроку. Описану систему вправ умовно назвемо поурочною, оскільки вона пронизує усі провідні етапи уроку і мобілізує ступінь пізнавальної активності і самостійності учнів.

На педагогічну поурочну систему вправ накладається інша система вправ, яка, як і попередня, проводиться на всіх етапах уроку, але ґрунтується на психічних процесах – аналізі і синтезі матеріалу, що вивчається. Якщо, наприклад, метафізика протиставляє аналіз і синтез, то матеріалістична діалектика їх об’єднує. Аналіз і синтез є могутніми засобами наукового пізнання, без яких неможливі найпростіші форми психічної діяльності – відчуття і сприймання. Методика навчання культури діалогічного мовлення активно опирається як на аналіз, так і на синтез, і на цій основі виділяється психологічна аналітико-синтетична система мовно-мовленнєвих вправ. До неї належать аналітичні і синтетичні вправи. Синтетичні вправи, у свою чергу, діляться на аналітичні, конструктивні і творчі. Аналітичні вправи спрямовані на аналіз запропонованого матеріалу, синтетичні вправи – на продукування мовленнєвих конструкцій (діалогічних реплік, єдностей, текстів) [3].

Для формування культури діалогічного мовлення на аспектних уроках проводяться мовно-мовленнєві вправи на основі педагогічної і психологічної систем вправ. Вони спрямовані на вдосконалення мовних норм для застосування їх у процесі вироблення діалогічномовленнєвої культури. До них належать імітаційні вправи.

На уроках діалогування учні виконують комунікативні вправи: умовно-мовленнєві і власне мовленнєві. Умовно-мовленнєві вправи сприяють продукуванню діалогічних реплік і діалогічних єдностей. До власне мовленнєвих вправ належать: ситуаційні (опора на природну або штучну, вербально описану ситуацію), ілюстраційні (опора на малюнки, серії сюжетних малюнків, ілюстрації, картини, зміст побаченого фільму тощо), текстові (опора на тексти, їхні уривки), тематичні (опора на запропоновану тему) [2, 9].

Формування культури діалогічного спілкування відбувається також за допомогою вироблення логіко-емоційної виразності мовлення: інтонації, темпу, гучності (сили голосу), жестів, міміки, постави тощо. Для цього пропонуються імітаційні вправи, які передбачають функційний підхід до комунікації та практичне розмежування емоційної та логічної інтонації, що ґрунтуються на врахуванні 1) ситуації спілкування як засадничого компонента відтворення діалогічних висловлювань, 2) системності як логічності і порядку у виконанні зазначених вправ, 3) систематичності як суворої послідовності їх виконання і 4) практичної креативності, що окреслюється творчими здібностями індивіда.

Список використаних джерел

1. Онищук В. О. Вправи учнів на уроках у 5-8 класах / Онищук В. О. – К. : Рад. школа, 1966. – 116 с.

2. Орлова О. П. Система вправ і завдань для формування вмінь і навичок із культури діалогічного мовлення / О. П. Орлова // Рідна мова. (Польща). – 2014. – № 21. – С. 88 – 94.

3. Палихата Е. Я. Співвідношення системи вправ з етапами уроку вивчення нового матеріалу / Е. Я. Палихата // Наукові записки ТНПУ. Серія : Педагогіка. – 2007. – № 5. – С. 69 – 73.

4. Українська мова. 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – Київ – Ірпінь : Перун, 2005. – 176 с.