Оксана Орлова

м. Дубно

ОПРАЦЮВАННЯ КУЛЬТУРИ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

НА СИТУАТИВНІЙ ОСНОВІ

           Згідно із програмою з української мови (за професійним спрямуванням) під час вивчення теми «Основи культури мовлення» зосереджується увага студентів на складниках культури мовлення, зокрема на: 1) мовних нормах; 2) комунікативних якостях мовлення, так званих показниках мовленнєвої культури; 3) формах мовленнєвого етикету [2].

          Формування культури діалогічного мовлення в житті професійного комунікатора відбувається під час опрацювання: мовного, мовленнєвого і спілкувального видів етикету; стандартних етикетних ситуацій; парадигми етикетних мовних формул. Студенти обговорюють питання, що стосуються культури діалогічного мовлення професійного комунікатора, і усвідомлюють суть понять «мова», «мовлення» і «спілкування» та «культура мови», «культура мовлення» і «культура спілкування», які «шліфуються і вдосконалюються у процесі формування діалогічномовленнєвої культури у природних і навчальних штучних ситуаціях спілкування, «зокрема під час моделювання виконання професійних обов’язків» у майбутній фаховій діяльності [3, с. 69]. Культура мови тлумачиться, як галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи, яка не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови» [3, с. 77]. Основну частину культури мовлення займає етикет – мовний, мовленнєвий і спілкувальний, які студенти часто сплутують і не розуміють відмінностей між ними. Тому викладач спонукає студентів до засвоєння передусім визначень цих понять, до знаходження спільного і відмінного, що потрібно для продукування діалогічних висловлювань із дотриманням вимог до культури процесу діалогування.

          Під мовним етикетом майбутні фахівці мають розуміти сукупність правил мовної поведінки, які реалізуються у стійких формулах (словах, словосполученнях) у відповідних ситуаціях спілкування. Мовленнєвий етикет тлумачиться як процес реалізації мовного етикету в конкретних ситуаціях. Спілкувальний етикет пояснюється як поєднання мовних і немовних (паралінгвістичних) засобів у комунікативних актах.

         Культура діалогічного мовлення формується за допомогою одного з різновидів комунікативних вправ – ситуативних, які проводяться на основі ситуацій – природних або штучних. Природні ситуації пропонують самі умови життя: навчальні, наукові, професійні, побутові та інші. Штучні – це вербально (словесно) описані ситуації, які пропонують умови і проблеми, що потребують розв’язання за допомогою діалогу.

          Ситуативні вправи можна кваліфікувати залежно від функцій мовлення на акумулятивні, пізнавальні, конструктивні, етнічні, емоційні та інші.

         Завдання акумулятивних і пізнавальних вправ – накопичувати знання за допомогою вербально описаних ситуацій. При цьому добираються (укладаються) ситуації, форми мовленнєвого етикету, звертання, обговорюються інтонація, жести, міміка, які треба використати в діалогах.

        Конструктивні вправи спрямовані на продукування діалогічних висловлювань – реплік, єдностей, текстів, які ясно і зрозуміло формулюють думки для досягнення комунікативної мети.

           Етнічно спрямовані вправи дозволяють спілкуватися з використанням матеріалів про  різні народи, спільноти, групи, їхні традиції тощо.

       Емоційні вправи виражають захоплення, обурення, інтерес, незадоволення тощо. Під час виконання завдань цих вправ важливо навчити студентів виражати емоції, почуття не тільки за допомогою вербальних (слів, словосполучень), але й невербальних засобів логіко-емоційної виразності. Емоційні вправи потребують вибору власне природних ситуацій, які глибше впливатимуть на емоційну сферу мовця – його переживання, і на результат діалогічного спілкування в цілому з метою впровадження обговорюваного в діалогічну комунікацію.

      Ситуативні вправи сприяють впровадженню формул (форм) мовленнєвого етикету, що відповідають різним мовленнєвоетикетним темам: «Вітання», «Прощання», «Побажання», «Запрошення», «Поздоровлення», «Знайомство з посередником чи без нього», «Привертання уваги співрозмовника», «Пропозиція», «Порада», «Розрада», «Згода», «Компліменти», «Відмова», «Співчуття», «Заборона», «Схвалення», «Зауваження», «Сумнів» тощо [1]. Завдання викладача – запропонувати такі діалогічно спрямовані мовленнєві ситуації, які дали б можливість використовувати формули мовленнєвого етикету під час діалогування. При цьому викладач має володіти особливою креативністю, а також опиратися на запропоновану науковцями систему ситуацій, які містять культуромовне спрямування.

        Опрацьовуючи мовленнєвий етикет при виконанні ситуативних вправ, викладач звертає увагу на принагідне удосконалення мовних норм і дотримання показників мовленнєвої культури.

Список використаних джерел

1. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування / Я. Радевич-Винницький. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2008. – 291 с.

2. Шевчук С. В. Програма курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (спеціаліста, магістра) / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К. : [б. в.], 2010. – 17 с.

3. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – [3-тє вид., виправ. і доповнен.]. – К. : Алерта, 2013. – 696 с.