Олена Пелех,

м.Володимир-Волинський

ІСТОРІЯ НАУКОВОЇ РЕЦЕПЦІЇ ПОНЯТТЯ «ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ»

             Велику силу художнього слова люди збагнули давно. З стародавніх літописів і книг звучать думки про чари мистецтва, поезії, про користь від читання. Чим ближче до наших днів, ці думки стають глибшими, краще усвідомлюється значення літератури в життя людини, в духовному житті всього суспільства.

            Дослідження науковців у галузі української літератури для дітей беруть початок з тих часів, коли її почали розглядати як важливий засіб навчання і виховання. Уперше теоретично обґрунтував необхідність створення літератури для дітей видатний чеський педагог Ян Амос Коменський у книзі «Велика дидактика». Проблеми літератури для дітей розглядали у свої працях педагоги К. Ушинський, Х. Алчевська, А. Макаренко, В. Сухомлинський, а також письменники Т. Шевченко, І. Франко, О. Пчілка, С. Васильченко.

            Сила впливу художньої літератури особлива велика в ранньому віці, коли талановита книжка може залишити слід на все життя [3, с. 4]. Щоб відчути вплив художнього слова, твердить Кіліченко, треба любити книгу, багато читати.

У терміні «дитяча література» часто змішуються поняття «література для дітей» і «дитяча літературна творчість» [1]. Треба розрізняти такі поняття як дитяча література і література для дітей. Термін дитяча література позначає сукупність творів художнього і нехудожнього характеру, призначених для читання дітьми різних вікових категорій (і створених з урахуванням специфіки дитячого сприйняття). Твори дитячої літератури виступають об’єктом видань для дітей.

              Термін література для дітей є ширшим, аніж дитяча література, ним позначається і література, створена спеціально для дітей, і така, яка створювалася для дорослого читача, але може бути цікавою (і зрозумілою) певним дитячим віковим категоріям. За цільовим призначенням дитячі видання можна поділити на художні, пізнавальні і навчальні. При чому, чим молодший читач, тим більше «функцій» акумулює для нього будь-яка книжка. Тобто для наймолодших навіть художня книга буде виступати і як пізнавальна, і як навчальна. А чим старший читач, тим більше розмежовується для нього література і кожна книга набирає власного, цілком конкретного цільового призначення.

             У словнику літературознавчих термінів знаходимо тлумачення: література для дітей — художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані письменниками, безпосередньо для молодшого читача різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят. Органічним її складником є фольклор з великою художньою та етнопедагогічною культурою, з багатством жанрів і форм (колискові пісні, забавлянки, скоромовки, загадки, казки, легенди, ігрові сюжети, пісні, думи і т.п.) [4]. Таке наукове визначення є громіздким та неповним. Тому звернемось до тлумачення даного поняття сучасними науковцями.

            Цікава думка із цього приводу В. Кизилової, доцента, кандидата філологічних наук Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: «Найрепрезентативніші джерела пропонують нам низку семантичних дублетів: «дитяча література», «література для дітей», «література для дітей та юнацтва», «література дитячого кола читання». Поняття «література для дітей», на думку науковця, найточніше визначена у тлумачному словнику. Дитяча література – література, творена безпосередньо дітьми. Безперечно, дитяча література і література дитячого кола читання – поняття не тотожні, оскільки останнє, з одного боку, містить, крім дитячої художньої літератури, власне педагогічну та навчально-педагогічну літературу, а з іншого боку, жанри, котрі первісно «дитячими» і не вважались і насправді такими не були. Поняття «література для дітей» і «література про дітей» часто вживаються як синонімічні, хоча насправді такими не є. Разом з тим дитяча література не вичерпується творами про дітей. Сюди входить значне коло творів, адресованих дітям, що не мають героєм дитину...»

            Н. Дзюбишина-Мельник (енциклопедія «Українська мова») до дитячої літератури відносить оригінальну та перекладну художню, художньо-наукову й художньо-публіцистичну літературу, орієнтовану на дитину від народження (якщо в поняття дитячої літератури включати фольклор) або від двох років (якщо під дитячою літературою розуміти лише авторську) до 10-11 років (при вузькому тлумаченні дитинства), чи до 13-14 років (при ширшому тлумаченні). Однак, на нашу думку, такі визначення, зокрема означені вікові рамки, суперечать загальноприйнятому тлумаченню змісту поняття «дитина», що охоплює осіб від народження до 18 років (Сімейний кодекс України (ст.6); Закон України Про охорону дитинства (ст. 1). Тому вважаємо, що зміст поняття «дитяча література» має містити літературу для дітей віком до 18 років. Мовно-стильова специфіка творів для дітей залежатиме від вікової диференціації, а тому доцільно у практиці дошкільного і шкільного навчання використовувати терміни «література для дітей дошкільного віку», «література для дітей молодшого шкільного віку», «література для дітей середнього шкільного віку», «література для дітей старшого шкільного віку» [2].

           О. Січкар стверджує, що українська література для дітей і про дітей або дитяча література, або література для дітей та юнацтва пройшла тривалий і складний шлях становлення, яке, проте, ще не завершено. Утвердження і визнання української дитячої літератури почалося лише з другої половини ХІХ ст., але згодом більш ніж сто років дитяча література наражалася на різні негативні закиди з боку тих, хто не хотів визнавати її право на незалежність від «дорослої» літератури. І це не означає, що дитяча література прагне до відірваності, цілковитої відмежованості в окрему галузь літератури, але й закривати очі на те, що вона має свою беззаперечну специфіку (психологічну, соціологічну, культурологічну) теж не варто. При цьому висловлювання деяких сучасних авторів і дослідників типу «Увесь парадокс… української дитячої літератури в тому, що ніде у світі не існує такого поняття як дитяча література… дитяча література — один із сатанинських винаходів більшовицького режиму з метою ідеологічної обробки наймолодших громадян…» [5; 7] видаються аж занадто фарисейськими, адже, до чого тут постійно вплутуваний «більшовицький режим», якщо про дитячу літературу говорили вже задовго до його утвердження. Поряд із такими категоричними висловлюваннями маємо й абсолютно протилежні, зокрема, колишній редактор журналу «Соняшник» Т. Щербаченко вважає, що дитяча література — це той рівень, на який переходять письменники, коли складаються як особистості. А. Андрусяк на означення дитячої літератури вживає лаконічний, але місткий вислів — «вищий пілотаж». І з цим важко не погодитись. Адже сьогодні українська література для дітей – це найкращі твори художньої літератури, написані для формування громадянина України.

Список використаних джерел

1. Гнідець У.С. Специфіка комунікації в літературі для дітей та юнацтва (на матеріалі сучасної німецькомовної прози) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.04 «Література зарубіжних країн» / У.С. Гнідець. – Сімферополь, 2008. – 20 с.
2. Дзюбишина-Мельник Н. Олена Пчілка в дискурсі дитячої субкультури / Наталя Дзюбишина-Мельник // Педагогічна освіта: теорія і практика : збірник наукових праць / МОН України, Кам’янець-Подільський нац. у-т ім. Івана Огієнка, Ін-т педагогіки НАПН України. – Кам'янець- Подільський, 2010. – Вип. 5. – С. 105–110.
3. Кіліченко Л.М. Українська дитяча література : навч. посібник / Л.М. Кіліченко. – К. : Вища школа, 1988. – 264 с.
4. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К. : Академія, 2006. – 752 с.
5. Погляд на дитячу літературу [замітки на полях] // Книжковий клуб плюс. – 2006. – №7-8. 
6. Славова М. Попелюшка літератури у дзеркалі науки / М. Славова // Попелюшка літератури. Теоретичні аспекти літератури для дітей / М. Славова. – К., 2002. – С. 7–16.