Вікторія Чернуха

м.Черкаси

ІМПЕРАТИВНІ ВИСЛОВЛЕННЯ ТА ВИГУКИ В СІМЕЙНОМУ СПІЛКУВАННІ УКРАЇНОМОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

         Вплив різноманітних (етнічних, вікових, статевих, географічних, культурних тощо) чинників на формування специфіки мовлення в малих соціальних групах, зокрема так званого сімейного мовлення, а також ідіостилю мовної особистості – актуальна  проблема сучасних  теорії мовленнєвої діяльності, комунікативної лінгвістики, соціолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвістичної прагматики та інших напрямів науки про мову. Аспектам цієї важливої проблеми  присвячені праці А.М.Байкулової, Ф.С.Бацевича і В.Чернухи, Ю.М.Караулова, Л.П.Крисіна, Є.Ю.Кукушкіної, Л.А.Капанадзе [1-5] та деяких інших лінгвістів. Попри значний прогрес у вивченні низки аспектів упливу різномовного і різнокультурного оточення на мовлення окремих людей і соціальних груп малодослідженою залишається проблема формування специфіки мовленнєвої поведінки людей у сім’ї, зокрема представників різних поколінь.

     Пропонована стаття має за мету попередні класифікацію та встановлення основних семантико-прагматичних функцій, які виконують різноманітні вигуки та висловлення імперативного характеру у домашньому мовленні однієї респонденти – жительки селища міського типу Летичева Хмельницької області, польки за національністю Бацевич (Загорської) Болеслави Олександрівни (1922-2007), яка формувалась і виявила себе в зрілому віці як неповторна мовна особистість в етномовному оточенні українців, поляків, євреїв, та російськомовних впливів ЗМІ повоєнного часу [Бацевич, Чернуха 2014].

      Роди Загорських (по лінії батька) і Корнелів (по лінії матері) мали багатовікову історію проживання на Поділлі. У дитинстві та юності в сім’ї респондентки використовувалась переважно польська мова, поза межами сім’ї – виключно українська. В школі активно спілкувалась з дітьми єврейських сімей, яких у Летичеві у 30-х роках минулого століття була приблизно третина. Будучи вчителькою початкових класів, нормами української літературної мови володіла достатньо повно. У низці випадків сімейного мовлення використовувала елементи польської мови та діалектні слова і вирази, притаманні подільським говіркам української мови.

     На противагу словам і виразам української літературної мови, а також низці лексичних елементів рідної польської мови, які Болеслава Олександрівна вживала у спонтанному мовленні автоматично, деякі імперативні мовленнєві акти та вигуки зі спотвореннями та елементами польської мови та мови ідиш  вона вживала усвідомлено, умисно, з певною прагматичною метою, досить часто  в граматичному та фонетичному оформлені української мови. Основна стилістико-прагматична функція таких уживань – створення жартівливої тональності мовлення, розкутої атмосфери спілкування з елементами мовної гри. При цьому важливо зазначити, що вживання цих типів мовленнєвих актів та вигуків здійснювалося, так би мовити, «під радикалом» імпліцитних пресупозицій аксіологічного характеру, сформованих під впливом слов’янської (зокрема української та польської) етнолінгвокультур, де ці слова і вирази поставали як «смішні», «дивні», тобто чужі.

           Найбільш комунікативно активними у мовленні Болеслави Олександрівни були такі тематичні групи згаданих висловлень:

        „Небуденні” (неузуалізовані, часто грубо-просторічні) вигуки, які вживалися Болеславою Олександрівною виключно в сімейному спілкуванні, стосувалася досить обмеженої сфери вияву комунікативних смислів: здивування, зачудування, захоплення, негативної та позитивної оцінки когось або чогось:    

А бу'деш! – Жартівливий вигук із загальним комунікативним смислом констатації позитивного результату; ось так! – Я город пошарувала за один день. А будеш!

А насереди'ні! – Вигук здивування з комунікативним смислом ‘Оце то так!’ – За скільки ти купила яйця? – За три гривні. – А насередині!

Насеру' ма'тері тво'їй (її)! – Вигук незадоволення поведінкою, вчинками, словами тощо когось чужого (не члена сім’ї). – Не хоче цього? Насеру її матері!

Насра'в тво'ї ка'пці! – Жартівливий вигук із прагматикою здивування, зачудування. – Насрав твої капці! Оце то приперли грибів!

Настра'в мо'рді! – Вигук незадоволення поведінкою, вчинками, словами тощо когось чужого (не члена сім’ї). Приблизний комунікативний смисл ‘ну і ну; оце то так!’ – Насрав морді! Не хоче Роман орати! І шо це ябуду робити!

На тобі' ма'єш! – Вигук із комунікативним смислом ‘Оце то так!’ – На тобі маєш, у Льоні на рибалці відібрали спінінги!

Срав твої'й мо'рді! – Вигук незадоволення з приблизним комунікативним смислом ‘А щоб тобі! Така неприємність спіткала!’ – Срав твоїй морді! Не хоче Мариська за двадцятку помогти мені в городі!

Ті'хій у'жас! – Вигук, приблизний комунікативний смисл якого можна сформулювати так: ‘Який жах!’ – Прихожу в хату до Івана-моржа, а там таке, шо ноги нема де поставити. Тіхій ужас!

      Імперативні висловлення в мовленні Болеслави Олександрівни мали достатньо виразний характер особливого типу мовленнєвих актів із загальним комунікативним смислом декларативів, експресивів та емотивів. Найчастотнішими серед них були побажання, поради, накази, заклики, прокльони, висловлення здивування, заперечення. Ці типи мовленнєвих актів відрізнялись формами втілення ілокутивної сили: від найвищої міри (побажання, поради, накази, прокльони, заклики) до найменшої (здивування, невіра, заперечення, висловлення позитивної або негативної оцінки когось або чогось).

         Побажання, прокльони, поради мали, як правило, жартівливий характер і не були спрямовані на нанесення будь-якої шкоди тому, кому вони адресувались. Деякі з них лише формально нагадували прокльони, будучи за своїм змістовим наповненням жартівливими висловленнями. Найчастотніші серед них:

А шоб він (вона) згорі'в (згорі'ла)! – Негативне побажання ворогові; іноді вживалося в контексті здивування чимось негативним. – То це рижий Іван таке зробив? А шоб він згорів!

А шоб мій во'рог так жив! – Не вірити, ставити під сумнів сказане кимось; не довіряти чиїмсь словам. – А шоб мій ворог так жив, як ти будеш це робити.

А шоб ти (він) лу'ком став! – Жартівливо, як реакція на щось негативне. – Отаке! А шоб він луком став той Лукич твій!

А шоб ти спух! – Жартівливий прокльон. – А шоб ти спух, як ти мене налякав!

А шоб тобі до'бре бу'ло! – Здивування, реакція на щось неочікуване. – Сашуня знов мене обдурив: а шоб йому добро було.

Ко'стоньки-ро'стоньки! – Лагідне побажання, звернене до маленьких дітей, яке супроводжувалось прогладжуванням і потягуванням. – Костоньки-ростоньки, мій маленький хлопчик!

Заперечення неузуалізованого характеру, на противагу узуалізованим, літературним, також мали ігровий характер:

Бо'же упасі'! – Жодним чином ні; категоричне заперечення. – Ма, купити тобі справжнього ананаса? – Шо ти! Боже упасі!

Злуж но'гі до ку'пи і поца'луйсі в ду'пи! – Жартівливе заперечення легкості виконання важкого завдання. – Микола-одесіт хотів зробити це одним махом. Ага, злуж ногі до купи і поцалуйсі в дупи!

Позитивна та негативна оцінка когось або чогось часто висловлювалась Болеславою Олександрівною в ігровій, жартівливій формі, що не створювало напружень в сімейному спілкуванні. Найчастотнішими серед таких „небуденних” форм були:

Енцемпі'кес Малахо'ский! – Про щось надзвичайно смачне; пальці оближеш. – Вкуснотіща! Енцемпікес Малахоский!

Вей змір! – Жартівливо. Велика справа! (з протилежним значенням).

Вели'кий ве'йтик! – Жартівливо, іронічно, Ну і що? Невелика біда! – Ну не купиш ти сьогодні. Великий вейтик! Купиш завтра.

Го'цим-по'цим! – Те, що ти кажеш – це якась нісенітниця. Гоцим-поцим!? Шо ти таке видумав? Цього бути не може.

Хоть ти трі'сни! – Осудливо. Про висловлене обурення щодо марно витрачених зусиль. – Кличу хлопців з брідка вечеряти, а вони не ідуть, хоть ти трісни!

Чє'рті ви полоса'ті! – Жартівливо, поблажливо. Оцінка чиємусь (найчастіше дитячому) недоречному вчинку. – Діти, черті ви полосаті! Шо ж це ви наробили!

Я тобі' ка'жу! – Щось неважливе, другорядне. Вимовлялося з нисхідною інтонацією. – Не свари Сашка. Подумаєш – розбив чашку. Я тобі кажу!

Близькою до цієї групи виразів можна вважати мовленнєві акти, в яких виявлялася недовіра до слів співбесідника:

Пішо'в, пі'шов, пе'сю! – Жартівливо. Недовіра до слів і обіцянок співрозмовника. Ґрунтується на тому, що, нібито, щойно пробіг пес, який рознесе слова і обіцянки, і про них будуть знати всі.

Се'рдим-пе'рдим! – Оце-то так! Це якась дурниця! – Сердим-пердим! Чого ти так думаєш?

Се'рдим-пе'рдим на при'пічку – Оце-то так! – Сердим-пердим на припічку! Цього не може бути!

Сере'ню-Маре'ню – Жартівливо. Те, що каже співбесідник, Б.О. вважає дурницею; тинди-ринди. – Все це сереню-Мареню, до самої дупи.

Сери', перди', грі'йся, ніко'го не бі'йся! – Сказане тобою повна нісенітниця. – Сери, перди, грійся, нікого не бійся! Це вже видумки!

Сра'ка горі'ла, бо ма'ку не їла! – Жартівливо. Не говори дурниць. – Срака горіла, бо маку не їла! Шо ти таке кажеш! Цього не може бути!

Сра'ка-ба'нька, в сра'ці я'мка! – Не може цього бути. – Дурниці це все! Срака-банька, в сраці ямка! Він на це не здатен.

Ти'нди-ри'нди - зме'рзла в п’яти! – Не говорити нісенітниці. – Тинди-ринди - змерзла в п’яти! Люба, як не знаєш, то не говори.

Ти'ць – ба'бин Гри'ць! – От тобі на! Співрозмовник нічого не розуміє. –

Тиць-бабин Гриць! Шо ти робиш? Я тобі хіба так говорила робити!

        Накази та команди в сімейному спілкуванні Болеслави Олександрівни були носіями різної міри ілокуції: від жартівливих до категоричних.

          Жартівливі накази і команди з пом’якшеною формою ілокутивного впливу:

Ви'став пу'тню! – Жартівливий наказ поставити щось на стіл. – Сашуню, візьми миску і вистав путню на стіл.

Ду'май, Мо'йші, то'лько нє спі! – Роби щось швидше! (Жартівливий вираз із анекдоту про євреїв). Сашуню, ну ти просто вже заснув! Думай, Мойши, только не спі!

Не моро'ч медибе'йцили! – Жартівливо. Не заважай, не відволікай, не мороч голову. – Льоньчику, не мороч собі медибейцили; не переживай за мене!

Е-есь – Звукова „команда” малій дитині на випорожнення шлунку. Е-есь, Сашуню, е-есь!

Ком цу мір! – Жартівливо. Іди сюди. – Діти, ком цу мір.

Хо'пен ди фиш! – Жартівлива команда дітям їсти. – Андрійко, не зівай. хопен ди фиш!

Хо'пен дрек попере'к! – Жартівлива команда щось робити активніше. –  Діти, давайте хопен дрек поперек!

Цьом Бо'зю в хво'стик! – Жартівливо. Про фальшиві, на показ поцілунки, ніжності при свідках. – [Проходячи повз парочку, що цілується:] – Цьом Бозю в хвостик!

Шнель, Мо'йшині! – Жартівливо. Заклик робити справу швидше. – Діти, шнель, Мойшині!  

Шпіль, Мо'йші! – Жартівливо. Швидше щось роби! – Сашуня, шпіль Мойші!

Накази і команди категоричного характеру:

Не йо'рзайся! – Не хитайся з боку в бік; не совайся на стільці. – Сашуню, сиди спокійно і не йорзайся

Не крути' ва'рги! – Зауваження доньці Вікторії, яка в дитинстві мала звичку пальцями крутити губи. – Віта, не крути варги, а то будут, як у слона хобот.

І ко'шка нє ха'ді! – Жартівливо, однак категорично: ‘І все тут; нема про що говорити’. – Віта, не підеш ти сьогодні на танці – і кошка нє хаді!

Зро'биш, как мі'лєнькій! – Впевненість, що так буде, що опонент погодиться, що буде ним все зроблено. – Зробиш, Саша, зробиш как мілєнькій.

      Підсумовуючи, зазначимо, що вигуки та імперативні мовленнєві акти в ідіостилі представниці старшого покоління однієї подільської сім’ї, формування мовного коду якої відбувалося в 20-х – 30-х роках минулого століття в умовах активного українсько-польсько-єврейського, а згодом і російськомовного етнічного оточення, виконують специфічну стилістико-прагматичну функцію. Останню можна окреслити як створення жартівливої тональності регістрово і соціально рівного сімейного спілкування представника старшого покоління з опертям на пресупозицію „смішного чужого” в контексті „свого звичного і правильного”. Подібні вирази у контексті саме такого спілкування – типові конотатеми, позбавлені, фактично, основного комунікативного смислу, яке вони мають в мові-джерелі. Дослідження специфіки мови сім’ї, особливостей мовлення старшого покоління – актуальна проблема сучасної функціонально-комунікативної, антропо- і культурнозорієнтованої лінгвістики. 

Література:

1. Байкулова А.Н. Речевое общение в семье: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Саратов, 2006. – 16 с.

2. Бацевич Ф., Чернуха В. Мовна особистість у сімейному спылкуванні: лексико-семантичні виміри : монографія. – Львів: ПАЇС, 2014. – 182 с.

3. Капанадзе Л.А. Семейный диалог и семейные номинации // Язык и личность. – М.: Наука, 1989. – С. 100-105.

4. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 236 с.

5. Крысин Л.П. О речевом поведении человека в малых социальных общностях (постановка вопроса) // Язык и личность. – М.: Наука, 1989. – С. 78-86.

6. Кукушкина Е.Ю. «Домашний язык» в семье // Язык и личность. – М.: Наука, 1989. – С. 96-100.