Черевченко О. О.
м. Умань
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФРАЗЕОЛОГІЧНОЇ КОНОТОНІМІЇ
У сучасній лінгвістиці проблеми «мова і культура», «мова і суспільство» стають дедалі актуальнішими. Наукові дослідження з проблем ономастики розпочалися давно, проте в ономастичних студіях ХІХ – початку ХХ ст. домінував описовий метод. Довгий час предметом вивчення були поодинокі факти онімії, а в трактуванні тих чи тих мовних явищ активно використовувалася народна етимологія. Помітні зрушення в цій галузі знань відбулися у ХХ ст. в започаткованих В. Охримовичем, І. Срезневським, І. Франком антропонімічних дослідженнях. У той же час структурно-семантичну класифікацію топонімів здійснив М. Кордуба. Вагомий внесок в розвиок теорії «власної назви» зробили О. Суперанська, Г. Мирославська, В. Никонов, Б. Унбегаун, М. Бірило, А. Усцінович, О. Карпенко, М. Торчинський. Однак в цій галузі мовознавства існує ряд питань, які потребують належного висвітлення і наукового розв’язання.
Новітні дослідження означеної проблеми здійснюються на тлі багатьох даних і стосуються таких питань, як лінгвістичні і соціокультурні відмінності, соціально-етичні норми, на яких ґрунтується комунікація, взаємодія мови і культури у процесі історичного розвитку. Так, в лінгвістиці останніх десятиліть неабияку увагу приділяють проблемі конотації як «дифузному» явищу, що залишається досить складним феноменом філології. В україністиці, як і загалом у мовознавстві, більшість наукових візій в основному зосереджено на конотативних особливостях лексики та фразеології (В. Іващенко, Л. Мельник). Ймовірно, це пояснюється тим, що на означених мовних рівнях конотація виявляє себе найприродніше.Теорія конотації розроблена порівняно давно відомими мовознавцями Ю. Апресяном, Ш. Баллі, Л. Блумфільдом, проте остаточного вирішення так і не знайшла. У деяких працях спостерігаємо системний опис цієї проблеми (праці В. Говердовського, М. Комлєва, В. Телії), що дозволило окреслити нові вектори її вивчення, серед яких явище конотонімії.
Поява конотонімів пов’язана із двома факторами: мовною конотацією загалом та вужче – конотацією в підсистемі власних назв. Поняття конотації досі не набуло чіткого розуміння. Її пояснювали як стилістичне співзначення (Ш. Баллі), лексичний фон (Є. Верещагін, В. Костомаров), стилістичне значення (Г. Винокур, Ю. Сребньов), потенційні ознаки (В. Гак), емотивне значення (Л. Новиков), прагматичне значення (Л. Кисельова, В. Комісаров), емоційне нашарування (Д. Шмельов) тощо. Існує кілька теорій конотації: семіотична (Р. Барт), лінгвістична (Л. Блумфільд, В. Телія, В. Говердовський, В. Шаховський) та ін. Як теоретична проблема конотація «власних назв» розглядається у роботах І. Буштян, В. Калінкіна, О. Карпенко, Г. Лукаш, Є. Отіна, О. Тараненка. Термін «конотонім» уведено Є. Отіним, яким він позначив «онім із вторинним додатковим понятійним змістом, що став у мовленні експресивно-оцінним замінником загальної назви» [2, с. 47], ним же укладено «Словарь коннотативных собственных имен» [1].
Слід наголосити, що комплекс відмінностей власних імен від загальних передбачає дослідження їх специфічних функцій. Власні назви (далі ВН) виконують ряд функцій, аналогічних функціям загальних назв (номінативну, комунікативну, апелятивну, експресивну, функцію звертання тощо). З огляду на специфічну інформацію, яку несуть ВН, їм властиві також особливі ономастичні функції. Основна похідна функція онімів у мові – називати конкретний об’єкт, бути його і лише його іменем. В цьому кардинальна відмінність цього розряду лексики від апелятивів, які позначають не одиничний об’єкт, а всі об’єкти даного роду. На відміну від апелятивів оніми лише називають об’єкт, виділяючи його у такий спосіб із усіх об’єктів даного роду, не вдаючись при цьому до їх квалітативних характеристик. Під впливом прагматичного значення ВН набувають у мовленні специфічних ономастичних функцій: функція ідентифікації, вказівки на спорідненість, легалізації людини у суспільстві, її характеристика, вказівки на соціальне положення, функція диференціації роду, престижна функція. Оніми є носіями краєзнавчої інформації, своєрідними культурно-історичними індексами, дзеркалом, в якому відображається національна мовна картина світу.
Конотативні власні назви займають проміжне положення між абсолютними онімами й апелятивами. Такі метафоричні чи символічні власні назви – це терміни, що позначають процес утворення онімів із збагаченою семантикою, деякою мірою – передумови такого процесу. Конотоніми – це його результат, тобто знак, що заступає денотат. До конотації оніма спонукають не лише екстралінгвальні фактори, а й фонетичні чи стилістичні чинники, як от вплив певного звукового образу, внутрішньої форми слова або свідоме обігравання їх з відповідною асоціативно-виражальною функцією. Референтні конотації закріплюються в онімах завдяки відомій широкому загалу енциклопедичній інформації про відповідні денотати та багаторазовому вживанню у різних мовних ситуаціях для вираження характеристично-оцінних значень.
У фразеологізмах вживання власного імені стає індивідуально значущим, набуваючи функції репрезентанта смислу. В цьому випадку лінгвокраїнознавча семантизація власного імені має складатися з подання як групової, так і індивідуальної інформації. Перлини народної мудрості, пов’язані з національною психологією містять знання з історії, географії та інших наук країни – носія мови. Деякі з фразеологізмів, які мають аналоги в плані відтворення в інших мовах, за своєю образністю є унікальними. У них – психологія народу, його традиції, побут, культура, ставлення до довкілля. Самобутні риси будь-якого етносу позначаються як на його психологічній поведінці, так і на мовній культурі.
Серед головних джерел англійської ономастичної фразеології варто визначити:
а) античну міфологію: Раndora’s box – скринька Пандори, Prometheus fire – прометеїв вогонь;
б) біблійну або євангелічну міфологію: Noah’s ark – Ноїв ковчег, as old as Adam – древній як світ;
в) легенди, казки, фольклор: Rob in Hood – Робін Гуд, шляхетний розбійник;
г) художню літературу: Rip van Winkle – відстала людина, Don Juan – Дон Жуан;
д) історичні події, з якими пов’язана якась особа чи географічний об’єкт, що мають певні характерні ознаки: сheckpoint Charlie – чекпойнт Чарлі.
Як бачимо, на цьому тлі етнічну самобутність ФО ґенетично визначають найрізноманітніші чинники: умови географічно-кліматичного оточення (природний ландшафт, підсоння, стихійні явища, флора, фауна), історико-соціологічні фактори (господарська діяльність, рід занять, стосунки з сусідами, суспільно-політичні форми), ментально неповторні риси національного характеру, які визначають тло індивідуалізації будь-якої етнокультури.
Список використаних джерел
- Отін Є. С. Конотативна ономастична лексика // Є. С. Отин. Мовознавство. – 1978. – №6. – С. 46-52.
- Отин Е. С. Словарь коннотативных собственных имен. – 3-е изд., перераб. и дополнен. / Е. С. Отин. – Донецк: Юго-Восток, 2010. – 440 с.
|