Денисюк Василь Вікторович

Кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови та 

методики її навчання

Уманський державний педагогічний

університет імені Павла Тичини

ЗАКОН І ЛІНГВІСТ

Сучасні реалії винесли на поверхню тотальну безграмотність українського суспільства. Зрозуміло, йдеться не про всіх членів українського соціуму, проте всі мають керуватися у своїй діяльності офіційно затвердженими документами – законами. Цей факт в Українській державі все частіше викликає непідробний сміх, оскільки (як ніколи!) повністю відповідає народній дефініції «Закон як дишло: куди повернув, так і вийшло». Величезна кількість змін до законів як на етапі підготовки, так і після прийняття свідчить тільки про те, що експерти-лінгвісти, на жаль, до них не мають жодного відношення, точніше – їм дають закон, щоб, у кращому разі, «розставили коми». У зміст закону просять не вчитуватися, оскільки там використано терміни зі спеціальним значенням. З цього приводу майже 40 років тому Ч. Дж. Філлмор зауважував: «Семантика спеціальних термінів юридичної мови заснована на умовних визначеннях. У деякому значенні юридична мова демонструє нам “спискову семантику”, доведену до нерозсудливості» [1, с. 52]. Усе це свідчить тільки про те, що і юрист, і лінгвіст оперують різним об’ємом семантичного поля одного й того ж терміна. Підтвердження цього знаходимо в лексикографічних працях, де юридичні терміни мають не зовсім вдалу ілюстративну репрезентацію – переважно з художніх текстів або законодавчих документів минулого століття. Спеціальні юридичні словники подають дефініцію без ілюстративного матеріалу, що передбачає розуміння укладачами / авторами однієї з головних ознак терміна – його однозначності.

Згаданий Ч. Дж. Філлмор вважав «юридичну мову» самостійною системою [1, с. 58], яка «… має власні семантичні закономірності» [1, с. 52]. Однак якою мірою ці «власні семантичні особливості» враховують жанр юридичного документа? Співвідносяться з українською літературною мовою? Соціолектом? Очевидно, в українському законодавстві це зведено до мінімуму, тому й накази, постанови, закони, що торкаються навіть однієї сфери, мають різнобій у їх розумінні, а відтак – і виконанні.

Для прикладу наведемо наказ Міністерства освіти і науки України № 32 «Про затвердження Порядку формування Переліку наукових фахових видань України» від 15.01.2018 р. П. 2 Порядку пропонує своє визначення публікації: «Під публікацією розуміється випуск друкованого видання накладом не менше 50 примірників або оприлюднення видання в електронному вигляді в мережі Інтернет у форматі, не призначеному для редагування, з вільним або платним доступом» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0148-18), що повністю відповідає задекларованій у назві ситуації. Однак вибір «публікації», зумовлений уживанням розділового сполучника або, в подальшому тексті Порядку наштовхується на незрозумілі невідповідності, зокрема, вказані у п. 7: «4) документ про здійснення обов’язкового розсилання періодичного видання відповідно до додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2002 року № 608 «Про порядок доставляння обов’язкових примірників документів»; 5) два останні номери видання по одному примірнику з копіями рецензій на опубліковані матеріали (з забезпеченням анонімності особи рецензента)», що автоматично анулюють вибір, запропонований у п. 2: необхідно тільки друкувати! Це ж підтверджує і постанова Кабінету Міністрів України від 10 травня 2002 року № 608 «Про порядок доставляння обов’язкових примірників документів», де йдеться про надсилання «обов’язкового безоплатного примірника видань і аудіо-, візуальної, аудіовізуальної продукції» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/608-2002-п) і де й донині відсутня інформація про електронні видання. Тож запропонований засновникам наукової періодики вибір «друковане» – «електронне» видання в тексті офіційної документації робить електронні видання з визначеною періодичністю друкованими.

Список використаних джерел

1. Филлмор Ч. Дж. Об организации семантической информации в словаре. Новое в зарубежной лингвистике. Вып. XIV. Москва : Прогресс, 1983. С. 23–60.