Флорій Бацевич(м. Львів),

Вікторія Чернуха(м. Черкаси)

ЛІНГВОНАРАТИВНІ АСПЕКТИ РОЗПОВІДЕЙ ОЧЕВИДЦІВ ПРО ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ В УКРАЇНІ

Страшні події української історії ХХ ст., пов’язані з Великим Голодом 1932-1933 рр., були предметом дослідження представників різних наук: філософів, істориків, соціологів, політологів, правників, психологів, медиків, мовознавців, літературознавців, фольклористів та ін. Із наукових подій останнього часу згадаємо хоча б Міжнародний науковий симпозіум «Епоха Голодомору в мовній та концептуальній картинах світу», що відбувся7-8 червня 2019 року в Києві і на якому виступали знані філологи Міхаель Мозер, Лариса Масенко, Роман Сербин, Агнєшка Матусяк, історики Геннадій Єфіменко, Владислав Гриневич, Леся Онишко та інші. Окремі мовні аспекти теми Голодомору розглядалися в працях Л. Масенко [Масенко 2010; 2017], А. Карбан [Карбан 2015а; 2015б], Т. Єщенко [Єщенко 2017], В. Семиряк [Семиряк 2008], Л. Сердунич [Сердунич 2008], В. Ткачук [Ткачук 2008], Т. Хом’як [Хом’як 2008], А.Яценко [Яценко 2004] та нших лінгвістів, літературознавців та фольклористів.У цих та схожих за проблематикою дослідженнях переважає семасіологічний підхід до аналізу розповідей про Великий Голод. У його межах досить традиційно розглядається семантика імен на позначення суб’єктів і об’єктів подій того часу, а також відповідних предикатів; словотвірні аспекти номінації суб’єктів, об’єктів і предикатів; номінативні, словотвірні й стилістичні засоби оповідей, зокрема творення мовленнєвої синонімії, антонімії, гіпонімії, тропів і фігур; формування слів-неологізмів, нових фразеологізмів, оцінних суджень і т. ін. Разом з тим достатньо помітно, що власне людські виміри свідчень очевидців, пов’язані з семантико-прагматичними і власне прагматичними чинниками, до цього часу залишаються недослідженими. Вважаємо, що глибинні аспекти згаданих трагічних подій, зокрема чинники, пов’язані з пресупозиціями оповідачів, їхніми оцінками, імплікаціями та імплікатурами дискурсів, точками зору та багатьма іншими, найповніше експлікуються засобами сучасної лінгвонаратології, зорієнтованої, передовсім, на прагматичні вияви організації оповідних структур (див., напр.: [Шмид 2008; Падучева 1996; Бацевич, Сазонова 2020] та ін.).

Пропонована стаття – коротка програма лінгвонаративного (в своїй основі прагматичного) підходу до вивчення на перший погляд «простих» сюжетно організованих оповідних структур з орієнтацією на найзагальніші категорії сучасної наратології, в яких найповніше втілений людський чинник.Матеріалом дослідження стали розповіді від 1-ї особи безпосередніх очевидців і учасників подій 1932-1933 років, фактично усіх з областей України з деякою перевагою даних про Летичівський район Хмельницької області, звідки родом автори статті. Матеріали запозичені з публікацій [Український Голокост 2005-2007; Без права забуття 2008][1].

Загальна характеристика розповідей як наративів

Розповіді очевидців про Голодомор мають чіткі ознаки такого типу наративу, яким є «розповідь про подію»; в них наявна категорія «історії» та «дискурсу» цієї «історії»; виявляються підкатегорії представлення події, яка розцінюється як надзвичайно важлива в житті респондента і його близьких, з усіма відповідними складниками подієвості як семантико-прагматичної категорії: специфікою імен суб’єктів, об’єктів, предикатів, оцінок, точок зору, фокалізації та деякихінших чинниківзгаданого типу наративу. Найважливіші серед цих чинників коротко проаналізуємо нижче.

Моделі (типи) нараторів

Як відомо, оповідач (наратор) – найважливіший чинник будь-якої оповіді. У випадку, що розглядається, – це безпосередні учасники страшних подій 1932-1933 років обох статей, що проживали, фактично, в усіх областях тогочасної України; на момент запису їх розповідей (кінець 80-х – початок 90-х років) – старшого і похилого віку; це, фактично, розповіді про минуле, коли респонденти були ще дітьми або підлітками (у деяких випадках – дорослими людьми). Респонденти – особи, усіма органами чуттів, а також ментально й емоційно «занурені» в страшні події, а тому здатні ментально і чуттєво давати цим подіям відповідні оцінки. Узагальнюючи різні типології нараторів, можна твердити, що респонденти належать до суміщеного підкласу: (а) власне дієгетичних нараторів, безпосередніх учасників подій, обмежених власним досвідом їх переживання і (б) всезнаючих дієгетичних нараторів, які розповідають про чужий (рідних, близьких людей, сусідів) досвід участі в згаданих подіях. Декілька прикладів власного дієгезису оповідача:

Я ходив у перший клас, вчителі нас водили на горосі тлю збивати;

Активіст вдарив мене в груди і бив ногами;

Я пережила два голоди, в 33 і 47-му роках;

Пам’ятаю, як ходили по селу так звані буксирні команди, забирали все до останнього качанчика кукурудзи.

Невласний дієгезис оповідача:

Трошки пізніше мати розказувала, як забрали корову і вона варила лободу і якісь ще рослини;

Батько пошепки розповів, що його брат з Грушковець кілька днів тому помер з голоду;

Приходили вечорами сусіди і розповідали про жахи в навколишніх селах .. Найстрашніше, що люди їдять людей.

Отже, можемо твердити, що аналізовані оповіді – не фікціональні наративи або певні теоретичні міркування, а свідчення реально пережитих подій історії.

Точки зору нараторів, модусі фокалізація оповідей

За визначенням відомих наратологів точка зору (ТЗ) оповідача – важливий композиційний чинник будь-якої оповіді [Успенский 2000, с. 10] і в цілому – одна з центральних категорій наратології (див., наприклад: [Шмид 2008, с. 107, 117]) – у найзагальнішому вигляді розглядається як «ставлення наратора до оповідної історії» [Шмид 2008, с. 107 (із посиланням на П. Лаббока)], чинник перетворення оповідної історії в дискурс; спосіб сприйняття, ментального опрацювання і представлення суб’єктів і об’єктів текстової історії, їх оцінок оповідачем, позицій в дискурсі наративу. ТЗ оповідача неусувна на всіх етапах нарації, тобто формування оповідної історії та її втілення у відповідний дискурс. За В. Шмідом  ТЗ може виявлятися у межах п’яти «планів» її втілення: перцептивному, ідеологічному, просторовому, часовому і мовному [Шмид 2008, с. 118-122]. На наш погляд, до цього переліку варто долучитиплан психологічний.

Обрані для аналізу наративи від 1-ї особи в переважній більшості втілюють внутрішню персональну ТЗ безпосередніх учасників із фіксованою фокалізацією на суб'єктах і об'єктах подій з домінуванням перцептивного, ідеологічного і психологічного планів та цілісною хронотопною спрямованістю.Згадані плани формування ТЗ впливають на провідний евіденційний модус оповіді, який найчастіше виявляється в межах зоровогота слухового(як різновидів перцептивного плану) і ментального (як вияву ідеологічного плану) підтипів. Зокрема, можна говорити про два досить помітні хронотопні вияви оповідей, які можна кваліфікувати як «макросвіт» оповідача (Україна, область, район, сусідні села, рідне село) і «мікросвіт» (родина, члени сім'ї, сам оповідач). Із зрозумілих причин недостатньої обізнаності оповідачів того часу щодо загальнодержавної ситуації, найчастотнішим макропросторовим світом стає рідне село; мікропросторовим – сам оповідач і члени його родини.

Пресупозитивні чинники оповідей

В основі спільних пресупозицій оповідачів-учасників трагічних подій лежать згадані ТЗ. Серед перцептивних чинників домінуєнестерпне відчуття голоду; серед ідеологічних – бідне існування (фактично животіння), постійні нестаткиперш за все тих, хто не вступив у колгосп, і достатньо сите, комфортне(за мірками побуту того часу) життя тих, хто забиратиме останнє у людей; серед психологічних – невимовний страх за власне життя і життя близьких, а такожглибока образа на державу, ненависть до тих її представників, хтобрав участь у пограбуванні й нищенні людей.Спільні пресупозиції сформували глибинну оцінну надпропозицію, що об'єднує всі розповіді очевидців і яку можна визначити як «Ми» VS «Вони». Це протиставлення експліцитно та імпліцитно наявне в семантиці імен суб'єктів, формах предикатів, а також сформованих суб'єктами і предикатами оповідних ситуацій.

1. Семантико-прагматичні імена класу «Ми»:я,жителі села, сусіди, моя сім'я, моя родина, мама, тато, сестра, брат, тітка, дядько, дід, баба, бідняки, бідні люди, прості люди, ті, що не вступили до колгоспу, нас називали «куркулями», «єдінолічніками» та деякі інші.

2. Семантико-прагматичні імена класу «Вони».Це низкаіменників та словосполучень з яскравими семантико-прагматичними ознаками, щохарактеризують:

а) соціально-групову приналежність активістів радянської влади: начальники, бригади, ударні бригади, бригада комсомольців, камнезамівці, кональці (тобто виконавці), вповноважені, верховоди, полномочені, буфера, буферні бригади та інші;

б) оцінні назви осіб, дії яких були скерованихі на вилучення засобів харчування та домашнього вжитку: ударники, буксири, конателі (від виконавці), сільські заправила, злодії, хапуни, посіпаки,трясуни, викачувальники, закуційники, здирники, нишпорки, шпигуни (від шпигати), лапацюки (від лапати), торбохвати, шкуродери та ін.;

в) оцінні назви, в основі яких лежить пряме негативне ставлення до «них»: сволочі, негідники, карателі, вбивці, чорношкірі, чорна мітка, шайка горлохватів, червона мітла, залізна мітла, гицелі, червоні свати, макогонщики та ін.

3. Семантико-прагматичні класи предикатів групи «Ми». Це дієслова і дієслівні словосполучення на позначення:

а) «звичного» життя до початку Голодомору. Оскільки очевидці розповідали безпосередньо про події Великого Голоду, то свідчень про життя до цих страшних подій небагато і вони досить загальні й відомі: жили з сім'єю в селі, жили хуторами, жили мирно з сусідами, помагали один одному по сусідству, жили бідно (вівці, свині в хаті, діти спали на лаві, на полу), діти вчилися, тяжко працювали, працювали в колгоспі за трудодні, працювали на землі своїх пращурів, ледь зводили кінці з кінцями, діти були голодні; хотіли миру, бажали хоч якого достатку,не хотіли йти в колгосп, звали кулаками, ніхто проти влади в селі не виступав та ін. Чи не найважливішим свідченням штучно організованого голоду є низка визнань очевидців:Цього року бувнормальний врожай зернових.

б) «Ми» під час голодомору. Цю підгрупу представляють дієслова і дієслівні словосполучення, які умовно можна класифікувати наступним чином:

• фізичний стан людей: дуже хотілося їсти; голодували;пекло всередині від голоду; вже й слини не було; одні пухли з голоду, інші були як скелети; ледве трималися на ногах; ледве ходили; ледве ноги волочили; одні ребра тирчали; ще ходили, але людську мову не розуміли; падали без сил; без сил сиділи під плотами; лежали де попало; сходили з розуму; щоб менше хотілося їсти, намагалися спати та ін.;

•«харчування»: їли що попало: мишей, собак, котів, щурів, горобців, ворон, хом'яків, білок, трупи тварин, дохлих корів і коней, пташині яйця; варили жаб; розтирали рогіз, очерет, лободу, щавель, ріпу, дикий часник, гнилу картоплю і цибулю, мололи кору дерев і сухі качани кукурудзи і пекли з них «оладки», спориш, цвіт акації, медунку, клевер, бадилля кукурудзи, гриби, лісові оріхи, мох, кропиву, траву бурачки, різні листочки, кісточки абрикос, кору каштана, черешні, різне зелепуччя, картопляне лушпиння, гнилу капусту, жолуді, сухий жом, товкли кості, пекли «дерунці з кори дерев і лободи, паслись на смітникутощо. Однак найстрашнішими були випадки трупоїдства людей і навіть канібалізму. Лише декілька прикладів: хлопчик помер, а сім'я їла труп по кусочку; тітка з'їла свою дитину; жінку застали за з'їданням людини; чоловік з'їв своїх дітей; одна жінка варила своє дитя; за чутками в сусідньому селі варили холодець з людей;

•«жнива скорботи»: мерли як мухи старі й малі; померли всі рідні; сім'ями вмирали; людей не ховали – сил не було; наїлися зерна на полі й тут же помирали; закопали дитину в садку; на вулиці померли і там лежали; мертві лежали на вулицях і на ріллі; падали мертвими на роботі, в полі; людей не встигали ховати; дороги були вкриті трупами; померлих у погріб покидали; скидали в ями на краю цвинтаря; скидали в ярок і чимось поливали; кидали в ями і посипали дустом; в одній могилі лежало декілька трупів. Страшний перелік смертей можна продовжувати;

• активна і пасивна протидія тим, хто забирав останнє: сусід кинувся на активіста з ножем; тато вдарив його (активіста) каменем, а той його застрелив; ховали зерно де хто знав (на печі, в льоху, в комині, в криниці, в саду, в городі, закопувалитощо); пішли по людях жебракувати; ходили на позички по людях; просили Христа ради; міняли все, що обуло в хаті; ховалися по домівках, щоб пересидіти голод; топилися від відчаю; декому вдавалося виїхати в місто, на Донбас, в Росію, Молдавію, на новобудови.

4. Семантико-прагматичні класи предикатів групи «Вони». Найчастотніші предикати цієї групи можна виділити з опертям на:

а) фізичні дії стосовно «нас»: стріляли, підстрелили, били (із зазначенням об'єктів, способів побиття і т. ін.), калічили, гнали (з поля, дому, саду, городу, в шию), штовхали, волокли (за волосся, руки, ноги), вибили (зуби, очі), заставляли (роздягатися, водити нас по обійстю тощо), дієслова і дієслівні словосполучення із загальним значенням нанесення тілесних ушкоджень (ламали кістки, вибили зуби, зламали руку та багато інших), обмацували, обшукували, давали шматок хліба тільки колгоспникамі активістам тощо;

б) словесні дії: кричали, галакали, верещали, обзивали, матюкали, залякували, посилали(до чорта, на три літери і т. ін.;

в) дії, скеровані на фізичне знищення людей: вбивали, стріляли, розстрілювали,нищили, забивали до смерті, засипали(в ровах, при дорозі, в ямах, садках, лісахтощо), волокли (ще живих і мертвих) на цвинтар, в яму і под.;

г) дії, скеровані на соціальне упослідження людей: розкуркулювали, висилали(на Сибір, у Соловки, на «висилки»тощо),арештовували, забирали втюрму, грабували, забирали(хату, корову, птицю і т. ін.), крали, вивезли(хліб, корову, свиней, курей, млинок, стіл, лопати, грабліі т. ін.),заганяли в колгосп, накладали податки, створили закон про п'ять колосків та ін.;

д) дії, що стосуються так званої «хлібозаготівлі». Це численна група предикатів, найчастотнішими серед яких є: забирати, позабирати, відібрати, вибрати, взяти, витрусити, вигребти, винести (хліб, зерно, ячмінь, картоплю тощо), обчищали (хати, хліви, клуні), обстукували стіни, штрикали шпичками(стіни, груби, димарі тощо),оглядали(закутки, хліви, мішки і т. ін.), лазили (в сіни, погріб, стайню, підвал і т. ін.), нишпорили (по хатах, хлівах),  хапали (мішечки із зерном, чоботи, одяг), познаходили сховане, повисипали в свої мішки і т.ін. 

Інша оцінна пресупозиція, пов'язана з першою, може бути представлена так: «те, що відбувалося і ми пережили – велика несправедливість, якої не повинно бути;це зрада влади, в яку ми вірили і на допомогу якої сподівалися». Деякі мовні засоби втілення:

Коли настав голод, ніхто з влади нам не допоміг, а наоборот, все забирали;

У той час ми думали, що Сталін і власть знають про нашу біду, але ніхто нічого не робив, тільки тягли від нас все;

Це, що робилося в 33-му році – велика біда народу і страшна несправедливість з боку влади.

Отже, чітка оцінна антиномічна пресупозиція «Ми» vs«Вони» лежить в основі семантико-прагматичної організації імен, предикатів і формованих ними ситуацій усіх оповідей про Голодомор 1932-1933 років.

Модальності оповідей

Як уже згадувалося, в розповідях від 1-ї особи домінує модусособистої евіденційності, тобто безпосередньої участі в історії, яка представляється;свідчення очевидця.Цей модус виявляється в низці модальностей, які стосуютьсябезпосередньо особи істинного дієгетичного оповідача-учасника, його присутності на місці подій. Декілька прикладів модальності «власної заангажованості оповідача»:

Я стояла на порозі, коли хтось з них (активістів) підійшов до матері й вдарив її прямо в обличчя. Мама закричала і впала;

Мене відіпхнули і всі кинулися в хлів забирати останній мішок з зерном;

Я впав на землю і плакав від образи і злості на те все – що ми мали їсти після цього?

Інший підтип модальності – переповідність слів інших учасників подій. Цей вияв модальності також є значною мірою евіденційним, оскільки стосується людей, які безпосередньо були поруч з оповідачем і яким наратор повністю довіряє як учасникам подій. Для прикладу:

Того ж дня сусідка сказала, що померла її мати, яка жила в іншому кутку села;

Дідусь якось увечері розказував, що в одному селі від голоду з'їли людину.

         Розповідали, що в селі Шрубкові вимерло більше половини села.

Найчастотніші мовленнєві акти (МА) та їх ілокутивні чинники

Один із спільних найважливіших ілокутивних намірів оповідачів – розповісти про пережите нащадкам, донести до слухача жахливі моменти власної історії, історії родини, поділитися враженнямипро роки Голодомору. Не менш важливий ілокутивний намір очевидців Великого Голоду – застерегти від подібного в майбутньому.

Найчастотніші типи МА в розповідях очевидців – констативи інформативного характеру, експресиви і, рідше, вердиктиви. Декілька прикладів:

констативи:

Активісти шпичками шукали продукти по всьому обійсті, в хаті. Забирали продукти, одяг, корови, навіть лопати;

Люди лежали під парканами, в ярах, при дорозі;

Люди їли кропиву, бур'яни, гнилу картоплю, мололи кору дерев. По селу ходили жебраки. Діти були опухлі.

експресиви:

То була дуже страшна смерть 1933 року;

Терпіти голод було несила!

Ті сволочі активісти і комсомольці забирали все з хати!

Не дай Господи, щоб щось таке повторилося з нами!

вердиктиви:

Так у нормальній державі не могло бути. Влада щось повинна була робити, щоб рятувати людей, а не забирати останнє;

Про нас у державі всі забули, а це неправильно;

Сталін, уряд повинні були рятувати людей від голоду, а вони тільки все у нас забирали по хлібозаготовкам.

Отже, розповіді очевидців про Голодомор 1932-1933 років в Україні – один із різновидів побутового і одночасно соціально-історичного наративу з особливими типами імен і предикатів подій, точками зору їхніх учасників, пресупозиціями, модусами, модальностями, неповторними оцінками і набором мовленнєвих актів утілення цих оповідей. Лінгвонаративні дослідження страшних подій геноциду українського народу в ХХ ст. – одна з найактуальніших проблем сучасної філології, зокрема мовознавства з усіма його глибоко опрацьованими методами, методиками і прийомами аналізу, перш за все вияву людського чинника, втіленого в засобах мовного коду.

Використана література

Бацевич Ф., Сазонова Я. Актуальні проблеми сучасної лінгвонаратології // Вісник Львів. ун-ту. Серія Філологія (у друці).

Без права забуття / Упорядник Б. Володимирів. – Вінниця: ТОВ «Консоль», 2008. – 168 с.

Єщенко Т. Текстова категорія «інформативність» у народних оповіданнях про голодомор (на прикладі Оріхівського району Запорізької області // Національна пам'ять (до 85-х роковин Голодомору 1932-1933 років на Україні: Міжнародний збірник тез. Вип. 1. – Львів: ЛМНУ ім. Данила Галицького, 2017. – С. 36-43.

Карбан А. Мовно-художні засоби фольклорних оповідань про Голодомор 1932-1933 років // Перспективи розвитку філологічних наук: Матеріали конференції, Харків, 15-16 травня 2015. – Харків, 2015. – С. 81-84 (а).

Карбан А. Образи в усних народних оповіданнях про Голодомор 1932-1933 років: трансмісія традиції // Літературознавчі студії. – 2015. – Вип. 1 (1). – С. 214-228 (б).

Масенко Л.Т. Нариси з соціолінгвістики. – К.: Вид.дім «КМ Академія», 2010. – 243 с.

Масенко Л.Т. Мова радянського тоталітаризму. – К.: ТОВ «Видавництво «Кліо»», 2017. – 240 с.

Падучева Е.В. Семантика нарратива // Е,В. Падучева. Семантические исследования. – М.: Языки русской культуры, 1996. – С. 193-418.

Семиряк В.Д. Мовні засоби зображення голодомору в спогадах «Місцями запорозькими» // Голодомор 1932-1933: Запорізький вимір. – Запоріжжя: Просвіта, 2008. – С. 263-267.

Сердунич Л. Словотвори доби Голодомору // Без права забуття / Упорядник Б. Володимирів. – Вінниця: ТОВ «Консоль», 2008. – С. 51-52.

Ткачук В.М. Художнє моделювання голоду 1932-1933 років у романі Василя Барки «Жовтий князь» // Голодомор 1932-1933: Запорізький вимір. – Запоріжжя: Просвіта, 2008. – С. 283-290.

Український Голокост 1932-1933: Свідчення тих, хто вижив: У 3-х томах / За ред. О.Ю. Мицика. – К.: Вид.дім «Києво-Могилянська академія», 2005-2007.

Хом'як Т.В. «Життя, як воно є»: художнє моделювання голодомору 1932-1933 років // Голодомор 1932-1933: Запорізький вимір. – Запоріжжя: Просвіта, 2008. – С. 290-300.

Шмид В. Нарратология. 2-е испр. и доп. издание. – М.: Языки славянской культуры, 2008. – 304 с.

Яценко А. М. Голодомор 1932-1933 рр. в усній народній творчості (за матеріалами сучасної періодики). Нові терміни з означеної проблематики // Пам’ять століть.–2004.–N3-4.–С. 309-314.