Ірина Хлистун,

м. Умань

ХРОНОТОП ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ ІГОРЯ КАЛИНЦЯ

Ігор Калинець – унікальне явище української поезії другої половини XX століття. Його самобутню творчість, що відзначається високою мистецькою неповторністю, вишуканістю поетичного слова, новаторством та оригінальністю стилю, досліджували чимало авторитетних літературознавців: І. Світличний, Д. Гусар-Струк, М. Павлишин, Ю. Шевельов тощо.

Одним із найповніших і найдокладніших досліджень творчого доробку поета є монографія М. Ільницького «Ключем метафори відімкнені уста…», де дослідник розглядає поезію І.Калинця як цілісну, чітко структуровану відповідно до художнього замислу систему. Автор монографії аналізує цикли й збірки віршів, простежує еволюцію поглядів поета. Праця професора М. Ільницького становить ґрунтовний аналіз поезії Ігоря Калинця. Критик розглядає творчість поета в національному контексті, акцентуючи на її «закоріненості в духовну традицію української культури». Окреслюючи творчу еволюцію поета, М. Ільницький подає розгорнуту характеристику стилю, мови, системи образів, а також характер світосприйняття та поняття релігійності віршів Ігоря Калинця [2].

У цьому ж напрямку побудована дисертаційна робота Т.О. Кулініч «Метафора І. Калинця: інтертекстуальний аспект», у якому авторка досліджує метафору поета з позицій інтертекстуальності [5].

Однак праці, яка б висвітлювала саме мовні особливості ідіостилю Ігоря Калинця, зокрема функціонування власних назв у мові його поезії, немає.

Метою нашої наукової роботи є дослідити особливості функціонування власних назв і їх роль у формуванні хронотопу поетичних творів Ігоря Калинця.

У поетичній творчості, як і в художній літературі загалом, топонімікон є важливим фактором структурно-семантичної організації художнього тексту, що полягає у просторовій локалізації об’єктів естетичного осмислення. Але також він є важливим складником хронотопу.

Термін “хронотоп” увійшов у лінгвостилістику, а потім і в поетичну ономастику з літературознавства, куди його ввів М. Бахтін. Хронотоп, за М. Бахтіним, позначає взаємозв’язок часових та просторових координат художнього тексту: “Время здесь сгущается, уплотняется, становится художественно-зримым; пространство же интенсифицируется, втягивается в движение времени, сюжета, истории” [1, 247].

За О. Немировською, «одне з центральних місць в організації і структурній цілісності художнього твору <…> належить ономастичній лексиці. Центр ономастичного простору (ОП) художнього твору становлять антропоніми і топоніми, що окреслюють час і простір, в якому розгортається дія» [6, 94].

Розглядаючи хронотоп поетичних творів Ігоря Калинця, виділимо в ньому дві частини: український хронотоп і світовий хронотоп.

Український хронотоп окреслюється у творах поета досить широко, адже патріотична тематика в них переважає.

До слова, у поетичних текстах Ігоря Калинця топонімія може створювати і сучасний хронотоп, і історичний, що визначає минулі епохи.

Український топос окреслюють насамперед такі оніми, як Україна, Київ, Дніпро: гей там у Вкраїні / лежить лучок у козака / на коліні (3, 336); вічним безженцем <…> пройти навприсядки / весільну Вкраїну (4, 329); У Києві / на Золотому Тоці / Золоту Орду молотять (4, 228); Він вийшов Тарасиком, щоб бути надвечір назад, / а вернувся апостолом з бунтарською бородою. / До залізних стовпів він імперію, як каземат, / міряв етапними милями… <…> стояли, оперті на традиції скорбних могил, / і на собі тримали високе небо Вітчизни. / Як співом сирен, захлинувся ревом Дніпра / не витримав щастя і вмер біля його переддвер’їв (3, 26); у поданих уривках бачимо як минуле, так і сучасне України.

Якщо говорити про онім Дніпро, то можемо помітити, що його синоніми здебільшого є темпоральними визначниками минулого України, коли вони вживалися: скресає Бористен / на трилисте / благословення / перевертається / ревнивий Перун / у хмарі (4, 245); Уздріти нам чи не уздріти: / понад Бористеном старим / богині радості – Харіти? (4, 91).

Інші, оказіональні варіанти згаданих топонімів стають не лише локальними визначниками, але й індикаторами позитивної оцінності: Підведись – / і відчини дорогу! / Із далеких звідусюди / позволь мені / мертвому, і живому, і ненарожденному, / прийти на Святі Гори, / на Береги Вічної Ріки (4, 504); тут онім Святі Гори означає Київ, а Вічна Ріка – Дніпро.

Поетичний локос сучасної України у поезії Ігоря Калинця охоплює різні території, вказуючи таким чином на певні територіальні межі чогось чи певні місця: Від Путивля до Путили / хрещате розпуття (4, 236); На арфах предвічних кросен / тчуть барвисті мелодії килимів / хитрорукі рапсоди з Косова, / Поділля, Полтавщини і Києва, / щоб плелася мережка вовни / на щедрім столі Святої Вечері (3, 29); Ось бранку повезли гудроновим шосе / але відвічно традиційним шляхом / що в Україні зветься Чорним / Ось бранку повезли… (3, 321); В старе осіннє Городище / поїдемо колись на храм (3, 89); богине в розмаїтих одмінах / прообразе багатоликого стовпа / з-понад Збруча… (3, 160).

Деякі топоніми, що є назвами невеликих поселень, у поетичних творах Ігоря Калинця вживаються на лише з локальною функцією, а й з експресивною – для показу краси цих назв: Камінь-останець / Перунова Рінь. / Миловань, Ростань, / Шклінь (3, 238); Старі Безрадичі, / Сухоліси, / Стариці в Лісогорах (4, 238).

Щодо історичного хронотопу України, то він представлений у творах Ігоря Калинця дуже широко. Це насамперед топоніми, що конкретизують місця відомих історичних подій, а тому тут хронотопічну функцію виконують і антропоніми – імена відомих історичних осіб: Везуть брати [опришки] з Чорногори / тяляриків діжку (4, 230); Дзвоне великий / даждьбожий / межи обома Бугами / у Меджибожі <…> На тіло твоє  / знесли ми дари…<…> Греми язиком гласним / Нечаєм Кармалюком / захорони Русь Дольну / Золоте Пониззя / під блакитною банею (НМ, 319); Вітер мій вірний гридень, / гридень князя Осмомисла. / Десь там княгиня в Путивлі, / Чадо моє – Ярославна… (3, 17); Перед високою свічею / перед Борисом і Глібом / перед землею руською / із Золотого Току / із Дитинця / з Ярославового міста / в усі городища / в усі князівства <…> меч при мечі / серце при серці / рана при рані (4, 359).

У деяких поезіях, де не називаються історичні події, саме поєднання топонімів допомагає зорієнтуватися не лише у місці, але і в часі: Історія здавна відома: / і ти в Путивлі на валу, / і забарився князь за Доном (4, 84); Ось твоє золоте / стремено / позри синього Дону / які ж бо стяги / у тобі / мають <…> кінцем пера / пригортаєш Вітчизні / Лукоморе сколотське <…> і ріки незнаємої / Каяли / дотикаєш / у справжніх берегах (4, 439); у цих уривках поєднання онімів Путивль і Дон; Дон, Вітчизна, Каяла стають натяком на «Слово про Ігорів похід» і про описувані в ньому події.

У подібних випадках поет уживає також оказіональні оніми для вираження суб’єктивної оцінки: волають берегині / понад берег у Видубичах / видибай наш Сподарю срібноусий <…> з мулкого дна Великоріки (4, 355); тут непряма семантика оніма Великоріка, що є авторським варіантом гідроніма Дніпро, стає зрозуміла з контексту і оніма Видубичі, що містить енциклопедичну інформацію про події під час хрещення Русі.

Історичний хронотоп України, на нашу думку, окреслюють не лише українські топоніми, але і інших територій, але які стосуються історичних подій в Україні: піду байдою / на Січ / я ж перекотиполе / а на Січі / мовлять / ого-го / зірвиголова / прибув / то ж на Царгород / подамося (3, 251); О Перуне, ощедри нашу дорогу громом, / дай на Царгород-брамі прибити щити (3, 93); Скільки погоней на щитах Литви і Білої Русі! Скільки / погоней могло уміститися на гербі Волині, родимої / землі! Проміняла ти зацний герб роду / на терпку втечу (3, 254); Устав туман удосвіта / запряг сиві воли / та й почумакував / у Крим по сіль (4, 146).

Український історичний хронотоп у поезії Ігоря Калинця використовує часто і переосмислені власні назви: хочу знайти / на цих горах / Первоапостольське Благословення, / застромлене хрестом / (спочатку тут було Слово). / І двигає його Місто, розсіявши і блиском, і мервою / наче хрест. / Тому знеохочено / попід Золоті Ворота / провадить / старі і нові хрещатики / <…> усі дніпри від Дунаю до Дону / всі вкраїни – / та чи до останньої скиби? (4, 503); у наведеному тексті оказіональний онім Місто, утворений шляхом онімізації апелятива, вжито замість ойконіма Київ, а топоніми хрещатики, дніпри, вкраїни, навпаки, є апелятивованими онімами, які в тексті набувають узагальненого значення, про що свідчить і форма множини.

Світовий хронотоп представлений у творах Ігоря Калинця нешироко, здебільшого як побіжне посилання на місце події: У Парижі квітчастім / між лілей і купав / жив там Лебідь Сен-Сана, / що принцесу кохав (3, 105). Є також частина російських топонімів, що пов’язані з місцями увезення поета: біжить [село] за Ундою [річкою] / та де йому до змагу (4, 391); щоденно / видудливши пів-Унди / і ціле сонце / спинається на ноги [город] / і на тички (НМ, 393); річка Калангуй / село Сарбантуй / підсніжник – ургуй (4, 444); тут бачимо і створення локосу твору, і введення певних топонімів у прийом фонетичного обігрування у римованій позиції.

Отже, як бачимо, ономастикон поетичних творів Ігоря Калинця є потужним і виразним засобом створення хронотопу.

Список використаних джерел

1. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике / М. М. Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. – М. : Худож. лит., 1975. – С. 234–407.
2. Ільницький Микола. “Ключем метафори відімкнені вуста...” Поезія Ігоря Калинця / Микола Ільницький. – Париж — Львів — Цвікау: “Зерна”, 2001. — 189 с.
3. Калинець І. Зібрання творів: У 2 т. – Т.1: Пробуджена муза / І. Калинець. – К.: Факт, 2004. – 416 с.
4. Калинець І. Зібрання творів: У 2 т. – Т.2: Невольнича муза / І. Калинець. – К.: Факт, 2004. – 544 с.
5. Кулініч Т.О. Метафора І. Калинця: інтертекстуальний аспект: автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук / Т.О. Кулініч. – К., 2008. – 20 с.
6. Немировська О. Ф. Антропономінації як засіб створення хронотопу (на матеріалі роману І. С. Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський”) / О. Ф. Немировська // Записки з ономастики.– 2005. – №9. – С. 93 – 103.