Кучеренко Ірина Анатоліївна       

   доктор педагогічних наук, доцент,  

  професор кафедри практичного мовознавства

Уманського державного педагогічного

університету імені Павла Тичини

Мовна особистість як суб’єкт комунікації

Стрижневою тенденцією сучасної освіти є стандартизація змісту мовного навчання в аспекті розвитку мовної особистості. Найбільш суттєвим в аспекті змісту сучасної мовної освіти є те, що навчання української мови спрямовано на розвиток мовної особистості, мовця, його комунікативної компетентності й мовної національної свідомості. В умовах сьогодення означена тенденція зумовлює зміни технологій реалізації змісту навчання, вимагає переосмислення й розроблення змістового та процесуального аспекту навчального процесу, здійснення методичної, технологічної кореляції.

Теорія мовної особистості, започаткована В. Гумбольдтом, В. Виноградовим, О. Потебнею та розвинена їх однодумцями й послідовниками, студіюється в аспекті різноманітних суміжних наук – філософії, лінгвістики, психології, психолінгвістики, соціології тощо, а поняття «мовна особистість» функціює нині як міждисциплінарний термін, результати досліджень якого представлено у працях Н. Арутюнової, Ф. Бацевича, І. Беха, А. Богуш, Н. Голуб, І. Зимньої, І. Зязюна, Ю. Караулова, В. Красних, В. Кременя, В. Маслової, Л. Мацько, М. Пентилюк та ін.

Ю. Караулов концептуально розуміє мовну особистість як «сукупність здібностей і характеристик людини, які зумовлюють створення нею мовних творів (текстів), що різняться ступенем структурно-мовної складності, глибиною і точністю відображення дійсності, визначеною мовною спрямованістю [5, с. 3]». Додамо, що мовна особистість має двобічну основу – природні можливості та здатності, що є статистичними і які варто розкривати та розвивати, і набуті ознаки, зокрема в аспекті опанування мовних одиниць і їх мовленнєвої реалізації під час спілкування, що потребують цілеспрямованого опанування і системного навчання.

Характеристику концепту мовної особистості як складного феномена знаходимо у працях В. Красних, який уважає за необхідне виділити:

«1) людину, яка говорить – особистість, одним із видів діяльності якої є мовленнєва діяльність;

2) мовну особистість – особистість, яка реалізує себе в комунікації, вибирає та здійснює певну стратегію і тактику спілкування, вибирає та використовує певний набір засобів − як лінгвістичних, так і екстралінгвістичних;

3) комунікативну особистість – конкретний учасник комунікативного акту, який реально діє в реальній комунікації [6, с. 17]».

Умовно виділені вченим моделі-компоненти мовної особистості, на наш погляд, невіддільні й діють цілісно, змінюючи названі грані залежно від ролі, в якій індивід входить у процес спілкування.

Є. Боринштейн переконаний, що мовна особистість «виникає в суспільстві й розвивається, ґрунтуючись на здатності вираження і закріплення соціальних відносин та взаємодії. Це особистість, охарактеризована з боку впливу засвоєної нею мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб’єкта суспільних відносин [2, с. 67]». Підкреслимо, що процес засвоєння української мови не тільки забезпечує опанування мовної системи і розвиток мовленнєвої діяльності особистості, а має кардинальний вплив на становлення особистісних якостей, його соціалізації і входження в суспільство як цілісно сформованого громадянина. Безперечно, всі ці сегменти мовної особистості (мовця, співрозмовника, соціальної людини) є нам близькими і їх особливості необхідно враховувати в процесі розвитку мовної особистості у загальноосвітній школі.

А. Богуш переконливо доводить, що «мовна особистість» ‒ це «високорозвинена особистість, носій як національно-мовленнєвої, так і загальнолюдської культури, що володіє соціокультурним та мовним запасом, вільно спілкується рідною, державною та іншими мовами в полікультурному просторі, адекватно застосовує набуті полікультурні знання, мовленнєві вміння у процесі міжкультурного спілкування з різними категоріями населення [1, с. 36]». М. Пентилюк трактує мовну особистістю як носія мови, котрий «добре володіє системою лінгвістичних знань (знає поняття і відповідні правила), репродукує мовленнєву діяльність, має навички активної роботи зі словом, дбає про мову і сприяє її розвитку [8, с. 85]».

Мовна особистість ‒ особистість, котра виявляє високий рівень комунікативної компетентності, володіє арсеналом лінгвістичних одиниць і вміло їх реалізовує; вдало, правильно й доречно здійснює продуктивну й репродуктивну мовленнєву діяльність; має ефективний соціальний та індивідуальний комунікативний вияв у процесі спілкування; осмислено розвиває власний мовний дар; має почуття мовної самосвідомості [7, с. 150].

Невід’ємним складником мовної особистості є мовна свідомість як форма існування індивідуальної когнітивної свідомості розумної особистості, котра говорить, людини, що спілкується, індивіда як соціальної істоти.

Мовна свідомість ‒ це сукупність механізмів породження, осмислення, розуміння, сприймання та зберігання мови у свідомості, що забезпечують процес комунікативно-мовленнєвої діяльності особистості.

І. Зимня, ґрунтовно досліджуючи мовну особистість, справедливо стверджує, що наявність мовної свідомості, трактуючи її як «форму існування індивідуальної, когнітивної свідомості розумної людини, тієї, яка говорить, людини, що спілкується, людини як соціальної істоти, як особистості [3, с. 23]», є обов’язковою ознакою індивіда. На думку В. Карасика, мовна свідомість «членується на релевантні фрагменти осмислення дійсності та реалізується в мовленнєвій поведінці, яка актуалізується у текстах, що виникають під час комунікації та характеризують учасників спілкування як тих, що належать до певної етнокультури чи соціокультурної спільноти [4, с. 6]». Мовна свідомість як особлива форма свідомості мовної особистості включає мовні та мовленнєві знання і вміння, усвідомлення значущості мови, оцінки, рефлексії та висновки щодо мовної грамотності, мовленнєвої дійсності і комунікативної діяльності.

Мовна свідомість поділяється на релевантні частини (ті, що здатні служити для розрізнення мовних одиниць), фрагменти осмислення дійсності та реалізується в мовленнєвій поведінці, яка виражається й актуалізується у текстах, що виникають під час мовної комунікації та характеризують учасників спілкування як тих, що належать до певного етносу, нації, культури, соціокультурної спільноти.

Поняття «мовна особистість» дає право стверджувати про нове розуміння людини як члена соціуму, переосмислення цілеспрямованої педагогічної діяльності вихователя, вчителя, викладача, спрямоване на набуття учнем, студентом системи комунікативної компетентності (синтез мовленнєвих, мовних, дискурсивних, соціокультурних, діяльнісних знань, умінь, навичок та досвіду) заради формування еталонної особистості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Богуш А. Формування мовної особистості на різних вікових етапах : монографія / А.М. Богуш, О.С.Трифонова, О.І.Кисельова, Ж.Д.Горіна, М.П.Черкасов. Одеса : ПНЦ АПН України, 2008. 365 с.
2. Боринштейн Є. Соціокультурні особливості мовної особистості Є. Боринштейн // Соціальна психологія. 2004. №5 (7). С. 63−72.
3. Зимняя И. Вербально-коммуникативная функция в восприятии и порождении текста / И. Зимняя // Психологические механизмы порождения и восприятия текста. М. : МГПИИЯ, 1985. Вып. 243. С. 23.
4. Карасик В. Языковой круг личности, концепты, дискурс / В.И.Карасик. Волгоград: Перемена, 2000. 477 с.
5. Караулов Ю. Русский язык и языковая личность / Ю.Н.Караулов. М. : Наука, 1987. 263 с.
6. Красных В. Основы психолингвистики и теории коммуникации / В.В. Красных. – М. : Гнозис, 2001. 270 с.
7. Основи мовної комунікації : навчальний посібник / І.А. Кучеренко, Л.І. Мамчур.  Умань : Візаві,  2018.  270 с.
8. Словник-довідник з української лінгводидактики : навчальний посібник. / [за ред. М. І. Пентилюк] [О. М. Горошкіна, Н. Єсаулова, О. Лук’янченко та ін.]. К. : Ленвіт, 2003. 149 с.