Вікторія Чернуха
м. Черкаси
СТЕРЕОТИПИ МИНУЛОЇ ЕПОХИ В СПОНТАННОМУ МОВЛЕННІ СІМЕЙНОГО ЛІДЕРА
Пропонована стаття продовжує цикл досліджень над комунікативно-мовною поведінкою жительки смт. Летичева (Хмельницька область) Болеслави Олександрівни Бацевич (Загорської) (1922-2007 рр.), яка, без сумніву, була непересічною мовною особистістю, сімейним лідером (див. про це детальніше: [1; 4; 5]). Спостереження над мовленнєвою поведінкою Болеслави Олександрівни (далі Б.О.) проводились на основі низки магнітофонних і від руки створених записів, які створювалися з кінця 80-х років до смерті Б.О., а також шляхом ретроспекції, тобто згадування слів, виразів і тих контекстів, в яких вони вживалися Б.О.
У статті приймаємо сформульоване Ю. Карауловим достатньо традиційне розуміння мовної особистості як «сукупності здатностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття нею мовленнєвих утворень (текстів), які різняться: а) мірою структурномовної складності, б) глибиною і точністю відображення дійсності, в) певною цільовою скерованістю» [2, с. 3]. При цьому «мовна особистість – тип повноцінного представлення особистості, який мітить психічний, соціальний, етичний та інші компоненти, однак поданий через її мовлення, її дискурс» [2, с. 7]. З позицій психології найважливіша ознака мовної особистості – наявність мовної свідомості і мовної самосвідомості [3, с. 34].
Стало загальноприйнятим положення, згідно з яким особистість, зокрема мовна і комунікативна, формується в конкретному соціальному, етнічному і мовно-культурному середовищі, асимілюючи за допомогою мови як коду його різноманітний досвід. Зрозуміло, що соціоетнічним і культурномовним чинникам належить провідна роль у формуванні сімейної особистості [2, с. 8]. Нижче проаналізуємо вплив соціальних чинників, які були актуальними в час становлення Б.О. як мовної особистості (30-40-ві роки ХХ ст.), а також 60-80-х років ХХ ст. на її мовленнєву поведінку перш за все в аспекті референційної діяльності.
Б.О. намагалася уникати політичних суджень, як правило переводячи розмови про минулі часи в іронічну тональність. Так, ще за часів Радянського Союзу, почувши в черговий раз по радіо новини про «мудрі рішення і плани партії» або «здобутки Країни Рад» у сфері економіки, Б.О. могла іронічно сказати, посміюючись над радянськими закликами і лозунгами: «Харашо в странє совєтской жить / Красний галстук на груді носіть», згадавши слова піонерської пісні своєї молодості; або: Як казав циган: «Да здравстауєт Карла Марла і тріжди в нєдєлю конскій базар». Говорячи про сталінську епоху, завжди хвилювалася, засуджувала «цю сволок Сталіна», а про його смерть незмінно говорила: «коли цей Сталін здох, то стало легше жити». Одним із найжахливіших післявоєнних спогадів була обов’язкова державна позика у 500 карбованців, яку потрібно було щороку виплачувати. Коли ж у Б.О. траплялися короткочасні запаморочення, викликані високим тиском, вона жартівливо говорила про свій стан: «У мене головокруженіє от успєхов», обіграючи відому назву статті Й.Сталіна 30-х років. Іноді жартівливо, даючи слово говорити правду і тільки правду, Б.О. вживала слова клятви радянських піонерів: «Чєсноє піонєрскоє». Часто жартома вживала відомий в СРСР девіз: «Готов к труду і оборонє». Іноді з вуст Б.О. звучали слова бравурної пісні 30-х років: «Всьо више, і више, і више», які вона вживала іронічно, маючи на увазі зростання цін на продукти щоденного вжитку або підвищення артеріального тиску.
На все життя Б.О. залишилися згадки про страшні роки голодомору, репресій і війни. Іноді, дивлячись, як з апетитом їдять її внуки, вона з посмішкою говорила: «Як з голодного краю». Час і місце заслання рідних Б.О. як родини «ворога народу», називала виселкою. Завжди з теплом у голосі, говорила про Надію Крупську, до якої вона писала, перебуваючи на заслані і яка допомогла родині Загорських і Дітковських за рік повернутися додому. Зрозумілими були напівжартівливі вирази Б.О. «Ту-ту на Воркуту», а також «На осадном положенні».
Іноді, почувши новини про Китай, Б.О. говорила фразу «Москва – Пекін», згадуючи часи «розквіту дружби» між СРСР і Китайською Народною Республікою, коли була популярна пісня «Москва – Пекін» і в честь цієї події був пущений швидкісний потяг за цим маршрутом. Згадувався також жартівливий вислів тих часів: «Нанкін, Пекін і Кантон зап…єлі в одін тон».
Після війни в мовленні Б.О. з'явився вираз Бухенвальд, який позначав хворобливо худу людину. Після смерті брата Богдана від туберкульозу чахоткою або чахоточним називала особливо худу людину або дівчат, які навмисне голодали, щоб мати струнку фігуру. Про фізичні або душевні муки могла сказати відомою на початку минулого століття фразою страданія Бейліса.
У щоденному спілкуванні Б.О. також траплялись слова і вирази, характерні для минулої епохи. Так, наприклад, штучний неприємний запах називала ядохімікатами, а будь-яку модель сучасного літака продовжувала називати кукурузником. Могла іронічно сказати колхоз «Напрасний труд». З радянської епохи прийшов жартівливий у вустах Б.О. вираз «Голова как Дом Совєтов» у випадках власної забудькуватості. З часів війни побутував вираз «В путь дорожку фронтовую» і «Друзья однополчанє». Під час грому і блискавки могла жартома сказати: «німці наступают». «Огонь по врагу» говорила, коли коштувала щось занадто кисле. Обмундірованієм жартома Б.О. називала будь-який одяг. Фіргою називала жінок з короткими товстими ногами, за асоціацією з кіньми, які привезли з собою в Україну німецькі військові часів Другої світової війни. Часто жартома цитувала рядки популярних в 30-50-ті роки пісень - «Вєрнісь в Сорренто», «Какім ти бил, такім ти і остался».
В активному вжитку Б.О. були слова і вирази з популярних радянських літературних творів. Брудну дитину вона називала Мурзілкою, високих чоловіків – дядя Стьопа – вєлікан. Коли хтось забував якусь річ, говорила, що він рассєянний с уліци Бассєйной, чоловіків з бородою називала бородач с мєдвєдєм. Цитувала й українську класику, зокрема, невідомі їй місця могла назвати «невідомий край Донбас», маючи на увазі п’єсу О.Корнійчука.
Пам’ятаючи політичні реалії 50-70-х років, Б.О. про тонкі довгі чоловічі бороди могла сказати: «Борода, як у Хошіміна»; про широкі чоловічі обличчя з вузькими очима вона говорила «лице, як у Мао Дзедуна»;про густі широкі чорні брови чоловіків – «брови, як у Брежнєва». В 90-х роках минулого століття, зустрічаючи жінок з густим кучерявим волоссям або високою пишною зачіскою, Б.О. могла жартома сказати «Дивись, яка Анжела Девіс іде!», сметану називала іменем відомого композитора Сметани.
Часто, дивлячись святкові телевізійні програми на зразок «Голубого огонька» або новорічних свят, Б.О. засуджувала манеру виконання пісень сучасними співаками, називаючи її «нескромною», «вульгарною», «дерзкою» і протиставляла їй манеру виконання і сам сценічний образ Валентини Толкунової, яку вважала втіленням жіночої краси і скромності. Захоплювалася голосом Анни Герман і манерою виконання пісень відомої польської співачки. На довгі роки зразком у фігурному катанні та спортивних танцях на льоду для Б.О. залишилися спортсмени 70-х – 80-х років Людмила Пахомова і Олександр Горшков, яких вона любовно називала «Горшками», а Ірину Родніну і Олександра Зайцева – «Зайцями». Серед артистів-гумористів Б.О. особливо виділяла Аркадія Райкіна і Євгена Петросяна. Любила індійські фільми 50-тих років, особливо «Бродягу» і «Багдадського злодія», виділяючи гру Раджа Капура, жартівливо називала Полімандроном французького комедійного актора Ж.-П.Бельмондо.
Оскільки в Радянському Союзі парфумерна промисловість була нерозвинена і особливого вибору у жінок того часу не було, то для Б.О. найвищими мірилами якісного запаху і зразками «дорогих парфумів» були «Красная Москва» і «Лєсной ландиш». Стереотипом «дерзкого» запаху для Б.О. були парфуми «Індійський сандал», який вона жартівливо називала «Індійський сандаль». У 80-х роках минулого століття, коли з Польщі почали масово привозити різноманітну промислову продукцію, Б.О. полюбилися парфуми «Бить может», які вона досить часто називала своїми улюбленими. Символом якісного крему для обличчя Б.О. завжди вважала «Бєрьозку» (випускався в 70-х роках), а для рук – «Крем для рук», який вона називала «Крем з пальчиком», оскільки на його етикетці була зображена жіноча рука з червоним манікюром (також 70-ті роки ХХ ст.).
У Б.О. як кравчині ще з молодості склалися свої стереотипи якості різноманітних тканин. Так, наприклад, зразковою тканиною для пошиття верхнього одягу для неї був бостон. Вона десятками років акуратно носила і зберігала своє улюблене синє бостонове пальто з каракулевим коміром. Одягаючи його, вона говорила: «Дивись, яке раньше було качєство!». Із легких тканин цінувала натуральні вироби, наприклад, шовк, маркізет і мадаполам, крепдешин і поплін, бо «вони не парили, а пропускали воздух, і тіло дихало». Негативно ставилася до новітніх штучних тканин на зразок кримплену, нейлону, капрону та штучного шовку, бо 2вони парят, не пропускают воздух, вредні для організму» і часто говорила: «Шо іскуствєнноє, то паскудствєнноє!» .
Серед стереотипів Б.О., так би мовити «регіонального масштабу», згадуються узагальнені назви всіх існуючих у Летичеві продуктових магазинів як «гастроном», а промислових як «універмаг», оскільки в районному центрі в 50-х – 80-х роках були саме ці магазини.
З 30-тих років минулого століття прийшло слово артіль, яким вона називала місце проведення курсів з навчання і підготовки майстрів крою та пошиття одягу. Саме в такій установі навчалася Б.О. на початку 40-х років, і саме цей заклад дав путівку в її подальше життя кравчині.
В 70-80-ті роки Б.О. продовжувала ДОСААФ називати ОСОВІАХІМом, що викликало дружний регіт у членів родини. Промислові й продуктові магазини іноді за звичкою називала коопераціями. Фінодєлом називала Летичівську податкову інспекцію (фінансовий відділ).
В 50-60-ті роки посилала дітей у гасову лавку за кєросіном, яким заправлявся спочатку примус, а згодом кєрогаз. Чоловік Сергій (Стасік) щороку привозив з Волковинець машину торфу або беркету (брикету) для обігріву будинку, а потім щоразу до початку побєлки на горищі чистила сажу в лежаках. У дітей, а згодом і внуків була особлива місія – постояти у величезній черзі і заправляти сіфон газірованою водою. Гострі страви і міцні напої могла назвати дюбеком (сорт міцного тютюну, що вживався ще в довоєнний час), а мілкий дешевий чай – махоркою. Пісну і несмачну страву називала кандьором; цимесом же, навпаки, називала щось надзвичайно смачне. Улюбленими солодощами сина Флорія були домашнього приготування з маку і цукру макагігі. Сама Б.О. полюбляла цукерки монпансьє, а подушечки не любила, тому що вони завжди були в кооперації зліпленими в перемішку з махоркою. Не добравши в дитинстві солодких напоїв, до кінця життя любила випити солоденької водички з бульками. Всі горілчані вироби продовжувала називати казьонкою, а новий і модний в 60-ті роки напій сидр жартівливо називала сидір. Любила їсти з фруктових дерев вішньовий клєй – застиглий сік, з якого по-бєдності виготовляла побутовий клей, розчинивши тверді шматочки у воді.
Протягом всього життя Б.О. процес прання білизни був складним і довготривалим. Як згадувала Б.О. в її юності прали руками у ночвах чи балії за допомогою стіральної доски; потім деякий час варили у виварці, несли до річки полокати, вибиваючи білизну на камінцях пряником. І, наостанок, готували розчин з дрєвєсного вугля для відбілювання. Щоб постіль була бєлоснєжною, її підсинювали і підкрохмалювали, чисту білизну зберігали в сундуках. До 80-х років рушники були вафельними, потім з’явилися у продажу махрові.
Хата, в якій проживала родина Б.О., була збудована наприкінці XIX століття, тому обов’язковим атрибутом була в ній піч. Коли щось варилось або пеклося, то використовувалася триніжка, кочерга, рогач. В далекі 40-ві роки вечорами запалювався каганець, який робили в маленькій пеніциліновій бутилочці. Згодом з’явилася кєросінова лампа, яку регулярно заправляли спеціальним фітільом.
Зимою всі члени родини носили теплі биті валянки. Чоловік Стасік восени і ранньою весною ходив у кірзових (рідко коли мав хромові) чоботах, обмотавши ноги внучками (онучі). Деякий час працюючи вчителькою, Б.О. взувала ботіки й полуботіки. Власну жіночу сумочку вона жартівливо називала ридикюлем, а гаманець – габзою, пуляресом (поляресом). Невідому річ могла жартома назвати фісгармонією. Довгий час в СРСР користувався попитом хімічний карандаш, який починав писати, лише у випадку його зволожування водою або слиною. Кравчині було зручно таким олівцем записувати мірку, а тому у Б.О. досить часто губи були забруднені чорнилом.
Б.О. розповідала дітям й онукам про те, як до війни у Деражню приходив бомбель (місцевий потяг), пасажири котрого наймали балагулу (візника з кіньми) і через Снітівку, Терлівку, Залетичівку добиралися до Летичева. Поки балагула їхала селами (а це близько 10 кілометрів), її було чути у дворі родини Дроздовських – Загорських.
Через руки Б.О. пройшли десятки видів тканин, назва яких нині ностальгічно згадується, як далеке минуле: муар, панбархат, шотландка, батіст, шевіот, маркізет, мадаполам, плюш, поплін, штапель, драп, бостон, віскоза, байка. Назва одягу, який їй довелося шити протягом довгого життя, теж відійшла в історію: бобка, камізелька, тєлогрейка, душегрєйка, кальсони. Свій зимовий одяг (коротке хутряне пальто) вона могла назвати кунтушем, лапцадраком, кафтаном, кацавейкою, дошкою (від доха). Доньці Вікторії була пошита каракулєва шуба. Свою велику чорну шубу називала її ротондою через те, що вона була важкою; любила ж носити демосізоне пальто, тому що воно буле легким. З розповідей Б.О. її рідні знали, що в 30-50-ті роки модними були котікові шуби – дорогий одяг, який носили дружини впливових радянських партійних чиновників, а всі інші жінки купували шуби під котік. У щоденному гардеробі Б.О. були панчохи з простої нитки, в рубчик, а на роботу чи в гості одягала шолкові фільдеперсові. Жартома будь-який чоловічий головний убір називала ярмуркою або тюбєтєйкою. Чоловік Б.О. Сергій Олександрович (Стасік) багато років працював охоронцем, тому в родинному гардеробі знаходилось декілька теплих стьоганих бушлатів і брезентових плащів защітного цвєта.
Усі згадані назви і вирази вживалися Б.О. у спонтанному мовленні, часто жартівливо, з метою створення розкутої атмосфери домашнього спілкування. У випадках офіційної комунікації Б.О. завжди вживала літературне українське мовлення, часом досить вишукане.
Отже, мовленнєва діяльність людини, що спирається на різні типи пам’яті, зокрема, пам'ять словесну – джерело виявлення стереотипів сприйняття особистістю дійсності, реалій певної епохи, важливих соціально-історичних подій у житті індивіда, сім’ї, етнічної групи тощо. Комплексні дослідження мовлення представників різних поколінь – одна із перспективних проблем сучасної лінгвістики.
Література:
1. Бацевич Ф., Чернуха В. Мовна особистість у сімейному спілкуванні: лексико-семантичні виміри: монографія. – Львів: ПАІС, 2014. – 182 с.
2. Караулов Ю. М., Красильникова Е. В. Русская языковая личность и задачи ее изучения // Язык и личность. – М. : Наука, 1989. – С. 3-10.
3. Никитина С. Е. Языковое сознание и самосознание личности в народной культуре // Язык и личность. – М. : Наука, 1989. – С. 34-40.
4. Чернуха В.С. Етнічне середовище і екзотична лексика в сімейному спілкуванні мовної особистості // Актуальні проблеми прикладної лінгвістики: Матеріали Міжнародної Інтернет-конференції. Умань 18 – 19 квітня 2013 р. – Умань, 2013. – С. 94–99.
5. Чернуха В.С. Імперативні висловлення та вигуки в сімейному спілкуванні україномовної особистості // Актуальні проблеми прикладної лінгвістики: Матеріали Міжнародної Інтернет-конференції. Умань 8-9 листопада 2015 р. – Умань, 2015. – С. 107-114.
|