Лідія Мамчур,
м.Умань
ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК
ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ
Формування
комунікативної компетентності учнів основної школи відбувається у процесі
становлення їх як особистості і передбачає
обов’язкове врахування психолого-вікових особливостей школярів,
психолінгвістичних властивостей механізмів мовлення, зв’язку мислення й
мовлення у процесі комунікативної взаємодії мовців. Навчання рідної мови
можливе лише на основі розвитку креативного образного мислення учнів, їхньої
уваги, пам’яті, вміння бачити факти, порівнювати їх, аналізувати, синтезувати,
узагальнювати, конкретизувати й абстрагувати – тобто на основі власного
відображення дійсності, оскільки вся діяльність людини формується на
психологічній основі.
До
проблеми мови й мислення, мовленнєвої і комунікативної діяльності, поетапного
формування мовленнєвих та комунікативних дій, навчально-комунікативних
ситуацій, психології оволодіння мовленням зверталися вітчизняні й зарубіжні
вчені Б. Ананьєв, Б. Баєв, І. Бех, П. Блонський,
Л. Виготський, П. Гальперін, О. Залевська, І. Зимня,
М. Жинкін, Д. Ельконін, Г. Костюк, Т. Ладиженська,
О. М. Леонтьєв, О. О. Леонтьєв, О. Лурія,
Д. Міллер, Д. Мортон, Ч. Осгуд, Г. Рубінштейн,
Є. Пассов, Ж. Піаже, В. Скалкін, І. Синиця, Д. Узнадзе
та ін. Основними принципами їхніх психологічних концепцій є підхід до самосвідомості як діяльності, що
має власну структуру (мотив, мету, способи і засоби реалізації) і проходить у
своєму формуванні шлях від зовнішньої діяльності до її внутрішньої форми;
розуміння індивідуальних особливостей у розвитку дитини; розуміння психічних
функцій як видів діяльності, що дають змогу людині керувати своєю
комунікативною поведінкою.
Особливо
значущою для методики формування комунікативної компетентності учнів є теорія
мовленнєвої діяльності і вчення про механізми мовлення. Мовленнєву діяльність
психологи (Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня, О.О. Леоньєв,
А. Лурія) розглядають як діяльність спілкування, а для успішного спілкування
людина має «правильно і швидко орієнтуватися в умовах міжособистісної взаємодії,
правильно спланувати своє мовлення, вибрати зміст спілкування, знайти адекватні
мовні засоби для передачі думки і забезпечити зворотній зв’язок [4, с. 33]».
У зв’язку з вищезазначеним виникає потреба висвітлити психолінгвістичні чинники
формування комунікативної компетентності учнів основної школи, зокрема такі,
як: 1) творення мовлення – індивідуальний комунікативний акт,
2) сприймання мовлення в комунікативному акті, 3) формування
індивідуального мовлення і комунікативної компетентності учнів на уроках
української мови.
Спілкування є основним засобом,
за допомогою якого «чинять виховні впливи на особистість, за потреби
оптимізують її психічний зміст, тож особистість слід розуміти як продукт і
результат індивідуального досвіду її спілкування з іншими людьми [2,
с. 53]». Спираючись на думку В. Кисловської, зауважимо, що в процесі
формування мовної особистості загалом і комунікативної компетентності учнів
зокрема має передувати певний рівень знань, умінь і навичок, сформованих на
основі необхідної компетентності – мовної, мовленнєвої, комунікативної,
соціокультурної, діяльнісної (стратегічної).
Розвиток
зв’язного мовлення, мовленнєвої діяльності, формування комунікативної компетентності,
культури спілкування має стати провідним завданням навчання української мови як
базового предмета в загальноосвітній школі. Оскільки мовлення, зазначає
І. Зимня, є «своєрідний особливий спосіб формування і формулювання думки
засобами мови [1, с. 15]», то мовленнєва діяльність
розглядається як система мовленнєвих дій, що забезпечують спілкування –
взаємодію двох або кількох мовців з метою обміну інформацією, що реалізується
під час слухання, говоріння, читання і письма. Усі види мовленнєвої діяльності
становлять основу спілкування як психокогнітивної діяльності породження і
сприйняття тексту у конкретній комунікативній ситуації, а розвиток їх
необхідний для формування в учнів умінь продукувати висловлювання і
репродукувати чужі.
Для окреслення психолінгвістичних засад формування
комунікативної компетентності учнів необхідно проаналізувати процес породження
мовлення, що є втіленням мислення у вербальній мовній системі. Проблемами
виникнення мовлення (внутрішнього і зовнішнього), їх поетапності та взаємозв’язку
займалися Б. Баєв, Л. Виготський, М. Жинкін, О. Залевська,
О.О. Леонтьєв, В. Левелт, І. Синиця, Ч. Осгуд та ін.
Результати досліджень учених дають відповідний матеріал для розуміння цих процесів
і врахування їх особливостей в обґрунтуванні методичної системи розвитку вмінь
та навичок будувати власні висловлювання.
У психолінгвістиці існують різні моделі мовленнєвої
діяльності, що стосуються поетапного процесу породження мовлення. В основному
теорії породження мовлення достатньо близькі, вони певною мірою тільки
доповнюють одна одну, конкретизують певні етапи чи виділяють у них окремі
складники. Ґрунтовний аналіз праць психолінгвістів і характеристика
представлених ними моделей мовленнєвої діяльності дають змогу виокремити
стрижневі етапи процесу породження мовлення, визначити їх місце і роль у
розвитку комунікативної компетентності учнів загальноосвітньої школи.
У психологічних дослідженнях О.О. Леонтьєва модель
мовленнєвої діяльності включає три основні етапи. Першим етапом виступає мотив,
що породжує інтенцію (на цьому етапі комунікант має образ результату, але ще не
має плану дій, який йому необхідно здійснити, щоб результат матеріалізувався в
дійсності) [5, с. 44]. На другому етапі відбувається внутрішнє
програмування, на основі чого певним одиницям надаються смислові ознаки і
будується функціональна ієрархія цих одиниць [3, с. 183].
Третім етапом виступає реалізація мовлення в звуковій чи графічній формі.
Вчений виділяє ще низку підетапів граматико-семантичної реалізації
висловлювання: текстограматичний (перехід на певний об’єктивний код –
кодування), фенограматичний (лінійний розподіл кодованих граматичних одиниць
мови), синтаксичне прогнозування (введення граматичних характеристик мовних
одиниць), синтаксичний контроль (зіставлення задуму з комунікативною
ситуацією). Лише після внутрішнього програмування висловлювання відбувається
його моторне програмування, а потім – реалізація комунікативного акту. Всі ці
етапи є значущими для формування комунікативної компетентності учнів, оскільки
організовують їхні комунікативні дії в процесі породження власних висловлювань.
Як
свідчать дослідження вчених, формування комунікативної компетентності учнів
основної школи закономірно спирається на теоретично обґрунтовані моделі
породження мовленнєвої діяльності.
Список
використаних джерел
1.
Зимняя И. А.
Лингвопсихология речевой деятельности / И. А. Зимняя. − М. :
МПСИ; Воронеж: МОДЭК, 2001. − 432 с.
2.
Кисловская В. Г. Зависимость между
соцометрическим статусом и симптомом тревожности в социальном общении (в
возрастном плане) : автореф. дис. на соиск. наук. степени. канд. психол.
наук. / В. Г. Кисловская – М., 1971. – 21 с.
3.
Леонтьев А. А. Исследование граматики /
А. А. Леонтьев // Основы теории речевой деятельности. – М. :
Наука, 1974. – С. 161–187.
4.
Леонтьев А. А. Психолингвистические единицы и
порождение речевого высказывания / А. А. Леонтьев. – М., 1969. – 308
с.
5.
Леонтьев А. А. Фазовая структура речевого акта
и природа планов / А. А. Леонтьев, Т. В. Рябова // Планы и
модели будущего в речи (Материалы к обсуждению). – Тбилиси, 1970. – С. 27–32.
|