Світлана Шуляк,

м.Умань

ЗАМОВЛЯННЯ-СПОНУКАННЯ У СИСТЕМІ

УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

Замовляння – словесна формула усної творчості, якою супроводжувались обряди та ритуали, і яка, начебто мала магічну силу  та здатність впливати на оточуючий світ людей та духів з метою отримання певної користі для їх виконавця (виконавців) [3, 82].  Щодо текстів замовлянь, які дійшли до нас, то найбільшими групами є лікарські, любовні, господарські та сімейно-побутові. Замовляння, за Ф.Ю. Зелінським, складається з п’яти формул: звертання, вступ, два члени порівняння й закріпка. Існують тексти, які утворилися шляхом різних поєднань цих формул [2, 45].

Н.Познанський першим із дослідників розглянув тексти замовлянь не тільки з точки зору їх композиції, а й з погляду особливостей мовного вираження [5, 58-73].

Загальне значення спонукальності в текстах українських замовлянь конкретизується як наказ, прохання, пропозиція.

Значення наказу мають тексти лікувальних замовлянь, які позначають вигнання хвороби. Найчастіше у подібних замовляннях зустрічаємо імператив «іди», а також лексеми «відійди», «вийди», «неси» які мають значення відходу, залишення у спокої необхідного об’єкта, як-от у замовлянні від перелогів: Летів переліт через попів двір та сів на воротях в червоних чоботях. Тут тобі не бувать, жовтої кості не ломать, білого тіла не сушить, червоної крови не в’ялить. Іди собі в очерета, і в болота. Там тобі кроваті тесові, подушки пір’яні, перини пухові, наїдки сахарні, напитки медові. Слово Боже крепко-накрепко. Амінь [1, 96]. У замовляннях від плаксивців зустрічаємо формули привітань, як-от: Добривечір вам, плаксивиці! Просять вас крякавки на вечорниці. Йдіть собі, де люди не ходять, де вітер не віє, де сонце не гріє, на ліса-лісниці, там ваші сестриці, там вам бувати, лісом ламати, плаксивицями не брати [1, 191]; Вечір добрий, дубе, березо! Посватаймось, побратаймось, у мене є син (дочка) болящий (…), то я йому вимовляю плаксивці, марудивці, неспокійниці. Йдіть собі легенько, тихенько на дуби, на берези [1, 190]. У замовлянні від рожі знаходимо порівняння: Рожонько паняночко! Уже ти білого тіла накрушила, жовтої кості наламала, червоної крові напила, синіх жил нассала. Іди собі дуби крутити, на степи, очерета і різні дороги! Вийди із раба Божого, хрещеного, іменованого, а ви, всі святі, поможіть мені [1, 159]. Значну частину становлять замовляння, пов’язані з певними процесами людського організму, наприклад гикавки: Икавка, икавка, неси свою душу на колючу грушу [1, 183].

 У лікувальних замовляннях людина звертається до хвороби як до живої істоти, забороняючи їй виконувати певні дії (загальнозаперечні спонукальні конструкції), наприклад: Вразе-Іване, вразе-Степане! Я тебе вимовляю, на місце посилаю. Вразе-Денисе! Тут тобі не бути, на місці не стояти, я тебе одпихаю і на місце посилаю. Чи ти, вразе, женишся, чи ти, вразе, журишся, що тут ворушишся. Вразе-Дем’яне, вразе-Романе! Я тебе вимовляю, горщиком заставляю, покришкою покриваю, живокіст тобі даю, мачушником напуваю, рум’янкою заливаю, тоєю замовляю. На місце посилаю [1, 101].

Особливим елементом семантико-синтаксичної структури текстів українських замовлянь є звертання. Вони – основний мовний засіб уособлення й персоніфікації; виконують характеризуючу функцію завдяки різним способам синтаксичного поширення; виступають мовним засобом організації тексту, оскільки співвідносяться, як правило, з усіма висловленнями тексту [4, 18], наприклад, у замовлянні від порухи, болячниці: Золотний-золотниче! Чого ти забувся, з свого міста звалився? Чи ти з подумів, чи ти з уроків, чи ти панський, чи ти циганський, чи ти попівський, чи ти жидівський? Я тебе благаю: лягай, ти, на своїм місці, на золотім криселечку, де тебе сам Господь Бог посадив з апостолами [1, 109]; Болячка-болячниця, голова-головниця, ой чого ти розболілась-розшумілась? Чи ти від спання, чи від гуляння, чи від буйного вітру? Годі тобі боліти, шуміти, жовтої кости ломати, червону кров розганяти. Поти ти боліла і шуміла, поки я не говорила [1, 117].

Лікувальним замовлянням притаманні звертання до магічних істот з наказом-проханням забрати хворобу, наприклад: Я вас, бабиці, вимовляю і Господа Бога благаю. І святу Богородицю, і святу Ганну Осіянну, поможіть мені, бабиці, вимовляти, і на пущі, на нетрі зсилати [1, 110].

Замовляння у формі звертань-монологів були своєрідними язичницькими моліннями до сил природи, явищ, духів-істот. Особливо вшановували місяць, наприклад: Місяце Владимире, прийди до мене зуби замовляти [1, 122]; Місяць ти, місяць, серебраниї рожки, золоті твої ножки. Зійди ти, місяць, зніми зубную боль у (вставляйте ім’я хворого), підніми боль під облака. Його журба не мала, не тяжка, а твоя сила могуча. Йому боль не перенести, а твоя сила могуча перенесе. Ось зуб, ось два, ось три: всі твої, возьми. Місяць ти, місяць, возьми от його зубную біль [1, 124].

Часто значення прохання зустрічаємо в замовляннях зі звертаннями до Бога та святих. Тут мовець просить допомоги у якійсь дії. Зазвичай це синтаксичні конструкції з дієсловами «поможи», «зціли», «стань мені на поміч», «пошли», «дай», як-от: Господи, поможи, першими разами, Господніми словами, від бешихи пошептати [1, 163]; Святий Антипію, сціли зуби й немощі [1, 130]; Я, раб Божий, призиваю на поміч Матінку Божую, Матінко Божа Сокальська, Шаршасівська, Почаєвська, Ченстоховська, стань мені на поміч, на ратунок о ласки своєї і Духом Святим [1, 159]. У замовлянні типу: Первим разом, Господнім часом, Господу Богу помолюсь і Пречистой Святой Матері і всім святим твоїм. Всі святиє, станьте в помощь (ім’я) святий місяцю-владико, святиє зорі денниє, і ночниє, і полуночниє, і святая пречистая своєю помоччю, і своїми силами небесними [1, 170] головними образами є місяць, зорі, свята пречистая; Стань, Господи, на помоги хрещеному породженому дитяті іменного зуба виговоряти [1, 213]; Пошли, Боже, сон з усіх чотирьох сторон, а ви, кури, звисока нашліть сон здалека [1, 208]. Любовні замовляння, в залежності від особи, яка їх промовляє, можна поділити на замовляння парубка та дівчини, як-от: Дай мені, Боже, ві сні видати, яку буду пару мати [1, 231]; Дай Боже, Тебе випровадити, а другого діждати [1, 237].

Отже, спонукальність у текстах українських замовлянь визначається як наказ, прохання, пропозиція. Найчастіше у таких замовляннях зустрічаємо імператив «іди», а також лексеми «відійди», «вийди», «неси» які мають значення відходу, залишення у спокої необхідного об’єкта.

Список використаних джерел

1.     Ви, зорі-зориці…Українська народна магічна поезія: (Замовляння) / Упоряд. М.Г. Василенка, Т.М. Шевчук; Передм. М.Г. Василенка. – К.: Молодь, 1991. – 336 с.

2.     Зелинский Ф.Ю. О заговорах (история развития заговора и главные его формальные черты) // Сб. Харьковского истор.-филол. общества. – Харьков, 1897. – Т. 10. – С. 1-58.

3.     Лановик М. Б. Українська усна народна творчість : підручник / Лановик М. Б., Лановик З. Б. – 3-тє вид., стер. – К. : Знання-Прес, 2005. – 591 с.

4.     Остроушко О.А. Семантико-синтаксична структура українських замовлянь / Оксана Андріївна Остроушко: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетровський національний університет. – Д., 2002. – 22 с.

5.     Познанский Н. Заговоры. Опыт исследования происхождения и развития заговорных формул. – М., 1995. [Репринт издания 1917 г.].