Згідно із програмою з української мови (за професійним спрямуванням) під час вивчення теми «Основи культури мовлення» зосереджується увага студентів на складниках культури мовлення, зокрема на: 1) мовних нормах; 2) комунікативних якостях мовлення, так званих показниках мовленнєвої культури; 3) формах мовленнєвого етикету [2].

               Формування культури діалогічного мовлення в житті професійного комунікатора відбувається під час опрацювання: мовного, мовленнєвого і спілкувального видів етикету; стандартних етикетних ситуацій; парадигми етикетних мовних формул. 

          Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого – педагогічних та суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну межу навчання і вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним, між культурним спілкуванням, шляхом формування і розвитку вмінь навичок діалогічного спілкування.

         Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними автономними суб'єктами навчання, які володіють когнітивними й метакогнітивними стратегіями та прийомами оволодіння мовою й іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі. Одним з таких прийомів є рольова гра [2].

          Сьогодні ні у кого не виникає сумніву, що прогрес цивілізації залежить виключно від обдарованих людей. Саме тому у нашому суспільстві виникла нагальна потреба у творчих,  діяльних і обдарованих,  інтелектуально й духовно розвинених громадянах. Наразі в центрі уваги – учень, його особа, неповторний внутрішній світ. Іноземна мова,  як загальноосвітній навчальний предмет може і повинна зробити свій внесок у процес  креативного розвитку першокласників.

            До проблеми використання англійської мови у формуванні творчих здібностей у навчально-виховному процесі зверталися багато авторів: Л.С. Виготський,  І.І. Єременко,  П. Едвардс,  К. Роджерс,  Б.М. Теплов. 

            Навчання пунктуації у початковій школі є важливим під час формування комунікативної компетенції школяра, оскільки розділові знаки забезпечують потреби писемного мовлення. Знання пунктуації як частини графічної системи допомагає читачеві відповідно до логіко-граматичних законів членувати писемне мовлення, що допомагає зрозуміти зміст написаного й точно та виразно будувати висловлювання, а також передавати багатство інтонаційних відтінків усно і на письмі. У формуванні пунктуаційної грамотності молодших школярів визначальна роль належить дотриманню загальнодидактичних і власне методичних принципів навчання.

              Велику силу художнього слова люди збагнули давно. З стародавніх літописів і книг звучать думки про чари мистецтва, поезії, про користь від читання. Чим ближче до наших днів, ці думки стають глибшими, краще усвідомлюється значення літератури в життя людини, в духовному житті всього суспільства.

           Дослідження науковців у галузі української літератури для дітей беруть початок з тих часів, коли її почали розглядати як важливий засіб навчання і виховання. Уперше теоретично обґрунтував необхідність створення літератури для дітей видатний чеський педагог Ян Амос Коменський у книзі «Велика дидактика». Проблеми літератури для дітей розглядали у свої працях педагоги К. Ушинський, Х. Алчевська, А. Макаренко, В. Сухомлинський, а також письменники Т. Шевченко, І. Франко, О. Пчілка, С. Васильченко.

            Особливе місце приділяється словникам в соціокультурній ситуації кінця XX - початку XXI ст. Воно визначається багатьма причинами: це і виразна орієнтація всіх напрямків сучасної лінгвістики на оприлюднення результатів своєї діяльності в словниковій формі, і зростаюча роль різних джерел інформації, і посилення уваги суспільства до мовної культури. Словники відгукуються на всі зміни в житті і в суспільстві, в статичній формі демонструючи картину динамічних мовних процесів.

          Становлення Української держави і формування української політичної нації, що відбуваються на тлі пост-комуністичної трансформації, – процес тривалий і суперечливий. З особливою гостротою його сприймає сучасна молодь. Ціннісна система суспільства, що існувала впродовж десятиліть, інтенсивно руйнується, натомість нова створюється вкрай повільно. Дедалі очевиднішим стає той факт, що якісно нову демократичну державу можуть створити тільки свідомі громадяни, які готові самовіддано служити її інтересам [1, 5]. Зі казаного видно, що в суспільстві постала потреба у вихованні громадянина – освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократії, в обставинах підвищеної відповідальності за себе і країну.