Серед основних напрямів сучасної прикладної лінгвістики особливе місце для українського мовознавства займають лексикографічні проблеми електронного галузевого термінознавства – лінгвістичне забезпечення інформаційних систем, створення автоматизованих україномовних термінологічних банків даних, удосконалення методик викладання мови, розроблення систем, що розуміють природну мову, машинний переклад, стандартизація термінології тощо.

      Одним із найважливіших рушіїв розвитку мови є мовні контакти, які спричиняють кількісні та якісні зрушення, що стосуються передусім лексики як найбільш динамічного складника мовної системи [1, с. 109]. Об’єктивну картину розвитку будь-якої мови неможливо відтворити без дослідження впливу на її лексичний фонд інших мов, без з’ясування ролі запозичень. Запозичення з різних національних мов, відрізняючись більшою чи меншою активністю, є одним із важливих джерел поповнення словникового складу української мови та її термінології.

         Вивчення лексичних одиниць з позиції їх мотивованості проводилося в межах різних лінгвістичних дисциплін (етимології, ономасіології, словотворення). З розвитком функціонального напряму в лінгвістиці актуальним відносно до проблеми мотивованості слова стало питання про роль мовної особистості у встановленні мотиваційних зв'язків між лексичними одиницями мови. Насправді, з функціональної позиції, зв'язок, що встановлюються між лексичними одиницями в мовній практиці, набуває більшого значення, ніж реальне генетичне споріднення.

         Методика навчання іноземної мови завжди буде актуальним напрямом наукових досліджень. Незважаючи на велику кількість глобальних і вузькоспеціалізованих досліджень в цій галузі, наука постійно потребує більш нових та більш ефективних методик вивчення іноземних мов. Особливо це актуально в контексті навчання української як іноземної.

      Одним із найповніших і найдокладніших досліджень творчого доробку поета є монографія М. Ільницького «Ключем метафори відімкнені уста…», де дослідник розглядає поезію І.Калинця як цілісну, чітко структуровану відповідно до художнього замислу систему. Автор монографії аналізує цикли й збірки віршів, простежує еволюцію поглядів поета.

        Ім’я Святослава Караванського, мовознавця з української діаспори, добре знане в Україні. Проте його мовознавча і, зокрема лексикографічна, діяльність ще не достатньо вивчена і не осмислена. За останні десятиліття вчений опублікував чимало грунтовних досліджень: «Російсько-український словник складної лексики» (К.: Вид. Центр «Академія», 1992, 2006), «Словник синонімів української мови» (К.: «Кобза», 1993), «Практичний словник синонімів української мови» (К.: «Українська книга», 2000, Львів: БаК, 2008), «Пошук українського слова, або боротьба за національне «я» (К.: Вид. Центр «Академія», 2001), «Словник рим української мови» (Львів: БаК, 2004), «Секрети української мови» (Львів, БАК, 2009, 2012), «Ідіотизми сталінської ярижки у державній мові України» (Львів, БАК, 2016).

     Пропонована стаття продовжує цикл досліджень над комунікативно-мовною поведінкою жительки смт. Летичева (Хмельницька область) Болеслави Олександрівни Бацевич (Загорської) (1922-2007 рр.), яка, без сумніву, була непересічною мовною особистістю, сімейним лідером (див. про це детальніше: [1; 4; 5]). Спостереження над мовленнєвою поведінкою Болеслави Олександрівни (далі Б.О.) проводились на основі низки магнітофонних і від руки створених записів, які створювалися з кінця 80-х років до смерті Б.О., а також шляхом ретроспекції, тобто згадування слів, виразів і тих контекстів, в яких вони вживалися Б.О.

      В українському мовознавстві значною мірою залишаються неопрацьованими проблеми дослідження механізмів породження і сприйняття так званих одивнених текстів, серед яких виділяються абсурдні, нонсенсні, паралогічні, створені в змінених станах свідомості та інші [5; 6; 7]. Відповідно, невивченими залишаються комунікативно-мовні (семантичні, синтактичні, прагматичні та інші) прийоми творення ефекту одивнення (зокрема абсурдизації) і аналізу комунікативних смислів у таких типах текстів (перш за все художніх) (див. про це детальніше: [1; 2; 4; 9]). Аналізуючи різномовні одивнені тексти (зокрема тексти абсурдистського змісту) (Е.Іонеско, С.Беккет, Д.Хармс, О.Введенський та ін.), ми виділили такі типи текстового одивнення: онтологічний, перцептивний, поведінковий, ментальний, комунікативний і власне мовний [3; 5; 6; 7]. Вважаємо актуальним дослідження комунікативно-мовних прийомів формування різних типів одивнених текстів, зокрема текстів абсурдистських.

         Загальною рисою фразеологізмів є те, що вони – знаки антропометричні, оскільки кваліфікація об’єкта дійсності, названого фразеологічною одиницею, завжди співвідноситься із властивостями людини. І, напевно, тому переважна більшість фразеологізмів зосереджена на характеристиці особи, на подіях, пов’язаних із національним виявленням цих властивостей у поведінці, у ментальності, почуттях, соціальному стані тощо.

         Важливим джерелом вивчення історії розвитку словникового складу української мови є пам’ятки лексикографії. У XVI – XVII ст. наукове опрацювання мови знайшло своє відображення у створенні друкованих та рукописних словників [2, 135]. Найвідомішими є “Лексис” Лаврентія Зизанія, “Лексикон славенороський” Памво Беринди, а також найбільший за обсягом “Лексикон латинський” Є. Славинецького і “Лексикон словено-латинський” А.Корецького-Сатановського.